Безпілотний катер Barracuda: команда однодумців і штучний інтелект Репортаж 02.04.2026 14:48 Укрінформ «Хижа рибина-камікадзе», керована на дистанції до 20 тис. км, несе на собі до 300 кг вибухових речовин
Баракуда, інакше сфірена, або морська щука – рід великих хижих риб. Вони славляться своєю агресивністю та прудкістю, мають відмінний зір, здатні споживати навіть риб-фугу, отрути котрих досить, щоб умертвити 30 дорослих осіб. Саме за цими засадами функціонують безпілотні судна українського виробництва, які самотужки сконструювали та ввели в експлуатацію бійці однойменного спецпідрозділу, що підпорядковується 40 окремій бригаді морської піхоти 30 корпусу морської піхоти.
Модульна структура судна дає можливість розміщувати різноманітні типи озброєння – від потужних мін до гранатометних установок. Це – зброя, створена для того, щоб проникати в ті місця, де на неї не очікують і звідки не буває повернення.
На випробуваннях унікального безпілотного судна Barracuda на Півдні України побували журналісти Укрінформу.
ЦЕ РІВНОЗНАЧНО ВИБУХУ П’ЯТИ «ШАХЕДІВ»
Хоч ми й прибули на місце випробувань рано-вранці, робота в підрозділі вже кипіла – хлопці готувалися до нової місії. Ми за ними спостерігали: дії відпрацьовані та злагоджені, а під час роботи чоловіки ще й умудрялися жартувати, тому атмосфера панувала дуже тепла. До нас підійшов високий молодий чоловік. Це командир підрозділу «Баракуда» з позивним «Коп». Раніше він займав керівну посаду в поліції, проте в перший день війни добровільно вступив до лав ЗСУ.
«Коп»
– Судна застосовуємо як камікадзе. На щастя, ми досягли того, що подібні завдання вже виконують роботи, а не люди. Судна з місії не повертаються, це тил противника – кожного разу використовуємо нову техніку, – розповідає «Коп».
Зі слів командира підрозділу, перевага Barracuda полягає в тому, що цим судном можна керувати на відстані до 20 тисяч кілометрів. Тобто оператор знаходиться в абсолютно іншому місці. Судно несе на собі вибухові речовини, може транспортувати різні види озброєння, у тому числі FPV-дрони. У БЕК інтегрований штучний інтелект, а також сучасні системи відстеження та дистанційного управління. Вони зводять до мінімуму ризик виникнення помилок і гарантують надійний рух за будь-яких погодних умов. Швидкість судна досягає 100 км на годину, також воно обладнане камерою.
– Це все дистанційно стріляє, вибухає, злітає з нього та знищує ворога, – посміхається «Коп».
Просимо командира згадати «найбільш вражаючий» епізод успішного застосування судна.
– Кожен епізод – вражаючий. Безліч разів вражали особовий склад ворога та техніку. Судно несе на собі до 300 кг вибухівки – це завжди видовищно. Це як вибух п’яти «шахедів», – жартує чоловік.
КОЛИ ВИЙШОВ НА БЕРЕГ, ХОТІВ ЦІЛУВАТИ ЗЕМЛЮ
Екіпаж судна – ціла група. Це штурман, який добре знає водні шляхи і вміло оминає ворожі засоби РЕБ. Також у команді є другий оператор, люди, відповідальні за спорядження судна вибухівкою, і група вогневого прикриття.
– Для пілотування судном потрібно враховувати безліч факторів, це складний і відповідальний процес. Це серйозна річ, яка серйозно заряджена і має дістатися туди, куди потрібно. Підготовка операторів відбувається колосальна. Сподіваюся, з часом пілотуванню подібними суднами навчатимуть на тренажерах. А поки що тренуємося, як сьогодні, – каже «Коп».
Він відзначає, що досі не бачили техніки, аналогічної цій, на озброєнні у росіян.
Також командир підкреслює, що в підрозділі зібралися лише однодумці, «випадкових» людей тут немає.
– У нас закритий підрозділ. Ми всі приятелі. У минулому – бізнесмени, поліцейські… – розповідає він.
Тепер уже з посмішкою «Коп» згадує перші БЕКи, які збирали в підрозділі.
– Півтора року тому, коли ми тільки розпочали роботу зі створення безпілотних суден і в наш успіх ніхто не вірив, одне з перших суден вирушило на позиції ворога – і ми втратили з ним зв’язок. Воно заглохло неподалік від позицій ворога. На виготовлення іншого на той час у нас пішло б десь два місяці, до того ж ми не хотіли втрачати судно з вибухівкою. Ми з побратимом вирішили поплисти за ним на гідроциклі. Виїхали ввечері, дісталися «баракуди» і на тросах потягли судно за собою. Але заглох і наш гідроцикл. Ми просиділи у воді майже всю ніч, течією нас почало зносити до ворожого берега – і тоді я вже попрощався з життям. Такої темної води не бачив ніколи, водночас ніколи ще не відчував себе таким беззахисним. Дивилися в небо, щоб не прилетів дрон. Весело було… Однак якимось дивом мій товариш все ж таки завів гідроцикл і ми повернулися живими. Коли я вийшов на берег, хотів цілувати землю, – згадує «Коп».
Запитуємо чоловіка, що додає йому сил у війську.
– П’ятий рік війни. Потрібно просто звикнути, що вона триває. Треба жити в тих реаліях, які є. Я навіть не замислююся, чим займатимуся після війни. Поки що воюємо, – відповідає «Коп».
ДЕСЯТЬ ГОДИН ЗА ПУЛЬТОМ УПРАВЛІННЯ
Тим часом до командира підходить усміхнений боєць із дуже втомленими очима, просить сигарету і представляється – його звати Макс. Хлопці, які стоять поруч, додають, що він «Шалений Макс», як персонаж однойменного постапокаліптичного фільму. Запитуємо, в чому полягає «шаленість».
Макс
– Трапляється іноді. Не боюся нічого під час бойових дій, – посміхається він.
Макс – оператор БЕКів Barracuda.
– Судно знаходиться за багато кілометрів від пункту управління. Власне, його дальність нічим не обмежена, окрім палива. Для кожної місії обираємо його відповідну кількість, – продовжує Макс розповідь про техніку.
З його слів, найдовше за пультом управління він провів десять годин.
– Часом, коли бувають напружені моменти і ти врешті-решт дістаєшся до кінцевої точки, виконуєш місію, навіть тиск піднімається. Адреналін – несамовитий. Загалом, коли ціль досягнута, кожен епізод – яскравий. Відчуваєш величезне задоволення, коли виконуєш завдання, – ділиться він.
Захисник згадує свій перший виїзд.
– Хвилювалися за все. Перше судно ми зібрали самі «на колінках». Там човен взяли, там волонтери двигун принесли… Боялися, що втратимо зв’язок. А тепер – усе на автоматі, навички відшліфовані, – каже хлопець.
У ЗСУ Макс півтора року. Каже, дуже цінує підтримку рідних, а надихає його маленька донечка.
– Вони багато чого не знають. Буває, що я на завданні й не можу відповісти, тоді дружина дуже переживає. Коли передзвонюю – заспокоюю їх. Моїй донечці зараз три з половиною роки, бачимося рідко. Дуже сумують. Її слово «татусю» зігріває душу найбільше. Мені є за що воювати, є куди розвиватися, у мене на майбутнє великі плани, – говорить він.
Також ми поговорили з Костянтином із вогневої групи прикриття.
– Під час спуску БЕКа на воду ми прикриваємо повітряний простір зі стрілецькою зброєю. Якщо у БЕК влучить ворожий дрон, нас ідентифікуватимуть за ДНК. Працюємо так, щоб якомога швидше скинути судно на воду, – зазначає він.
Цікавимося, чи не боязко прикривати об’єкт, споряджений 300 кг вибухівки.
– Я воюю з 2022 року. І в піхоті побував, і в спецназі. Чимало чого побачив на війні. Ізюмський, Бахмутський напрямки. Страх завжди присутній, а також бажання побачити завтрашній день, а як воно буде – переживань нема, – каже він.
ДИРЕКТОР КЛАДОВИЩА З ВІДЧУТТЯМ ГУМОРУ
До війни Костянтин працював директором цвинтаря. Також тренував дітей і дорослих у вільній боротьбі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, без вагань став до війська.
– Це було моє рішення. У мене життя, як Бейрут, було до війни, тож у війну я легко зайшов і без переживань, – говорить він.
Найбільш жахливе, що пережив на війні, – бої за Соледар.
– «Вагнерівці» нас у Соледарі намагалися взяти в облогу. У полон потрапити було страшніше, ніж загинути. Я вирішив, що або виберуся звідти, або піду у вічність. Вибрався без жодної подряпини, – розповідає він.
Оптимізм для чоловіка – життєва позиція. Під час розмови він безперестанку сміється і жартує. Каже, що стійкий характер допомагає долати випробування на війні.
– Я дуже радий, коли ми виконуємо місію. Мої батьки були в окупації, і я не знав, чи живі вони, чи ні. Сам я був на лінії зіткнення, там мене щодня хотіли вбити. І я щасливий відправляти до Кобзона його російських шанувальників, – каже Костянтин.
ЯК ДЕРЕВ’ЯНЕ КОРИТО З ДВИГУНОМ ЗІРВАЛО НАСТУП РОСІЯН
До розмови приєднується боєць підрозділу «Капітан». Він розповідає, що під час першої зустрічі російських окупантів з БЕКом підрозділу вдалося зірвати наступ загарбників.
– Це було півтора року тому. Ми тоді мали дерев’яне корито з двигуном і ним зірвали наступ росіян у дельті Дніпра. Підірвали вибухівку в місці скупчення їхньої техніки та особового складу. Потім ми ще тиждень перехоплювали розмови росіян, де вони нарікали, що не вийдуть на воду, бо бояться зіткнутися з такою штукою. Тоді й усвідомили, що ми на правильному шляху, – згадує «Капітан».
Чоловік мав власний бізнес, а коли почалася війна, вступив до лав ЗСУ.
– У будинку, де жили мої діти, у перші дні з’явилися пробоїни від касетних снарядів. Я не вагався у своєму виборі. Це не ми до них прийшли. От якби мене запросили до них завітати, я б задумався. Але я спав вдома, нікого не кликав і не хотів цієї війни, вона сама до мене прийшла. Вибір очевидний, – пояснює він.
«Капітан» підкреслює, що найвагоміша мотивація для нього – те, що його дім і могили його предків – на українській землі. І він ніколи не віддасть їх ворогові.
***
У цій війні перемагає не лише сила, а й винахідливість. «Баракуда» – це про людей, які спромоглися перетворити ідею на зброю, що змінює правила гри. І поки вони працюють, ворог не може почуватися у безпеці навіть там, де ще вчора вважав себе недосяжним.
Фото Ніни Ляшонок
ЗСУ Військові Морпіхи Війна з Росією катер РЕБ FPV-дрон