“`html
Пам’яті гірського штурмовика Олександра Тарная (позивний «Терен») Хвилина мовчання 23.03.2026 09:00 Укрінформ Звільняв Херсонщину, боронив Бахмут та відвойовував села на Запорізькому напрямку
Олександр Тарнай у 2015-2016 роках був учасником АТО, з перших днів широкомасштабної агресії боровся в лавах 128-ї окремої гірсько-піхотної Закарпатської бригади. Його земний шлях завершився під час виконання бойового завдання на Запоріжжі.
«Сашко поліг 13 лютого вночі. Підвозив на пікапі кількох піхотинців на позицію, а також провізію та боєкомплект. Тоді саме стало тепліше, ще й дощ пішов. Ґрунтова дорога розм’якла й стала болотистою, і коли пікап перетинав яр, одне колесо зіскочило – машина загрузла. Хлопці відійшли та сховалися, хто як міг, Сашко викликав по рації КЕТЛ (легкий транспортер). Але росіяни їх «засікли», встигли націлити ствольну артилерію й відкрити вогонь. Ніхто з хлопців не зазнав ушкоджень, вони були дещо віддалені. А Сашко лишався близько до автівки – як водій не бажав гаяти жодної миті, коли прибуде тягач. Завжди відрізнявся великою відповідальністю», – зауважив товариш Олександра по зброї, офіцер 128-ї ОГШБр Ярослав Галас.
Він підкреслив, що за чотири роки великої війни об’їздив усі відділення їхньої бригади, знає сотні людей, серед яких чимало відважних воїнів, однак таких, як Сашко, небагато.
«Можу сказати без найменших перебільшень (і це підтвердять компетентні люди), що Сашко був одним із найдосвідченіших бійців 128 ОГШБр. Хоч не любив війну, не був професійним військовим і навіть не уклав контракт», – додав Ярослав.
Олександр з’явився на світ 28 лютого 1990 року в Ужгороді. Закінчив місцеву школу №2, згодом факультет туризму. У цивільному житті займався монтажем сцени, освітлення та звуку для масових заходів. Нерідко мандрував за кордон, супроводжував концертні триб’ют-шоу, співпрацював з такими артистами, як «Scorpions» і «Metallica».
«У 2015-2016 пройшов АТО, служив артилеристом у іншій бригаді. А в перші дні широкомасштабного вторгнення сам звернувся у військкомат і попросився в 128-ту ОГШБр. Йому пропонували артилерійський підрозділ, там було б трохи безпечніше, але Сашко обрав піхоту – гірсько-штурмову роту. Його підрозділ – дуже вмілий і дієвий – кидали туди, де найскладніше: давня, випробувана багатьма війнами практика. Сашко стримував ворожі колони в перші тижні війни біля Запоріжжя, брав участь у штурмах на Херсонщині, тримав надзвичайно складну оборону в Бахмуті, визволяв села під час контрнаступу на Запоріжжі. Усе це – близькі сутички, коли бачиш противника впритул. Мені відомо щонайменше про п’ять його поранень, а ще було багато контузій, зокрема дві, коли тріснули барабанні перетинки», – підкреслив Ярослав.
Він наголошує, що Олександра вирізняли незворушність, сумлінність, готовність допомогти в роботі. Ярослав навів декілька висловлювань із розмов із «Тереном».
«На Херсонщині ми проривали передову лінію оборони росіян у лісосмугах, вели ближні бої. Попереду рухався танк, за ним штурмовики на чотирьох «бехах» плюс «УР-ка» (гусенична установка для розмінування). Під час одного зі штурмів «УР-ка» поїхала не туди, танк зупинився, одна з «бех» перегрілася. Тоді ми рушили вперед на трьох «бехах», одна з яких наїхала на міну, а інші підбили з протитанкових ракет. За декілька днів боїв у моєму відділенні п’ятеро стали «200», а решта «300». Зрозуміло, що при штурмах втрати неминучі, але це був жах…» – ділився спогадами Олександр про бої за Херсон у 2022 році.
«Ми заїхали на «бесі» у ворожу лісосмугу, нашого взводного одразу поранено, командування прийняв сержант. Починаємо зачищати лісосмугу – пробираємося крізь кущі й дерева, стріляємо, поруч горить «беха». І в самому кінці лісосмуги натрапляємо на групу росіян – чоловік 15-17. Ми знищили їх усіх – розстріляли з автоматів. Потім на нас вискочив БТР із намальованою «V» й піхотою на броні. Хтось поцілив по ньому з гранатомета, і піхота посипалася вниз. Частина змогла втекти, когось ми перебили, а БТР зник…», – ще одна «штурмова» історія.
«Наш підрозділ захопив штурмом лісосмугу, надійшов наказ просуватися далі й брати наступну. А зі взводу залишилося 12 бійців – змучених, виснажених, щойно після «м’ясорубки». Пішли тільки четверо нас. Лісосмуга завдовжки 1,6 кілометра, в ній, за даними розвідки, 17 росіян. Ми йдемо й не знаємо, що буде за мить… На щастя, зліва вже зайшов сусідній підрозділ, а саму лісосмугу перед тим добре «прошила» «Шилка» (зенітна установка). Тому ворогів вже не було, ми тільки закріпилися. Але могло бути зовсім по-іншому…» – ще один досвід «Терена».
Ярослав зазначає, що Олександр протримався у штурмовій роті чотири роки.
«Перед тим фатальним виїздом 13 лютого Сашко пожартував: «Усе буде гаразд: максимум отримаю маленький уламок і поїду на реабілітацію». Дуже промовистий жарт, який демонструє – тільки після неважкого поранення боєць має змогу отримати 30 днів реабілітації й трохи перепочити…», – написав він.
Сестра Олександра Наталя зауважує, що «Терен» був найкращим братом, якого можна лише мріяти.
«Сьогодні рівно тиждень, як ми поховали Сашу «Терена». Досі не віриться, що його більше немає з нами, здається що ось-ось має зателефонувати чи надіслати голосове… Серце крається… Дякую його друзям, побратимам, його коханій, усім рідним і близьким, тим хто був поруч із ним у житті. Дякую усім, хто прийшов провести Сашу в останню путь.
Дякую за підтримку і за слова співчуття – вживу та в коментарях. Він був найкращим братом, якого тільки можна забажати, і загалом надзвичайно крутим хлопцем!», – поділилася вона.
26 лютого 2026 року воїна провели в останню дорогу в рідному Ужгороді. Ховали «Терена» за два дні до його Дня народження: 28 лютого йому мало б виповнитися 36 років.
В Ужгороді попрощалися з Олександром Тарнаєм / Фото: Юлій Зозуля. Укрінформ 1 / 16
Останній прихисток оборонець знайшов на Пагорбі Слави.
«З Днем народження на небесах, любий Сашко, – написала волонтерка Галина Ярцева. – Нехай твоя світла душа знайде умиротворення серед лицарів нового часу! Стільки тобі принесли гарних квітів, милувалась сьогодні. Стільки любові від близьких, друзів, побратимів! Такий невимовний смуток крає серце. Сумно і порожньо…».
Олександр Тарнай був відзначений державними та відомчими нагородами: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалями «Незламним Героям російсько-української війни», «Золотий тризуб», «За поранення» («За пролиту кров у боях за волю України»), «Хрест Сухопутних військ», Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «За службу».
У бійця залишилися рідні, сестра та кохана.
Вічна шана Герою!
Тетяна Когутич
Фото: Фейсбук-сторінка Natalia Tarnay та Укрінформ
Матеріал підготовлено Українським національним агентством Укрінформ у взаємодії з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'ять Війна Закарпаття Війна з Росією Хвилина мовчання “`