“`html
Луганський український театр, який тричі змінював локацію, вражає київську публіку 07.03.2026 14:20 Укрінформ В їхніх виставах імперсько-радянське минуле іронічно «падає обличчям в багнюку» і популяризують сучасну українську поезію та драматургію.
Власне, іменами в часи нинішньої російсько-української війни ми бережемо рубежі нашої незалежної держави. Хоча супротивник може загарбати силоміць українські землі, але усвідомлення чіткої самобутності допомагає утримати націю в історичних межах та збільшує віру в тріумф правди та міжнародного законодавства.
Отже, Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр перемістився минулого літа до Києва. До цього декілька років з моменту початку широкомасштабної російської агресії працювали спільно із Сумським національним академічним театром драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. А в 2014-му, коли Луганськ окупували сепаратисти і «зелені чоловічки з РФ», театр переїхав до Сіверськодонецька, де став активним осередком творення українських сенсів.
Укрінформ спілкується з директором-художнім керівником Луганського українського театру Олександром Гришковим та головним режисером Владиславом Писаревим, а також акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою й Анастасією Адначевою-Пономаренко про те, яким чином луганці приваблюють київських глядачів та як взагалі тричі переміщеному інституту живеться в столиці. І ця розповідь – про витримку, натхненну просвіту та сарказм і гумор, котрі стверджують, що в Україні «весь русскій мір в небезпеці». Тому що очевидною є неправдивість російської брехні й пропаганди.
ШЛЯХ ДО МАЙДАНУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ З ЛУГАНСЬКА ЧЕРЕЗ СІВЕРСЬКОДОНЕЦЬК І СУМИ
Владислав Писарев і Олександр Гришков у глядацькій залі
До простору Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру в Києві, в Міжнародному центрі культури і мистецтв неподалік Майдану Незалежності, відвідувачі потрапляють через окремий вхід зліва. Вже одразу сходи вражають облаштуванням: майже десять років тому ремонт для себе там робив колишній відомий львівський телеканал (у 2019-му його захопили проросійські сили, яким згодом припинили діяльність).
Найперше погляд ловить афіші: «Бука», «Станція», «Деціма», «Стежечка Святого Миколая». А за дверима на третьому поверсі – через зону з яскравими мішками-пуфами і ряд дверей насиченого червоного кольору – глядачі заходять в аскетично чорну залу на 100 місць, де білими акцентами лише екран та куби-трансформери.
Афіші київських вистав Луганського українського театру
Лише ті глядачі, котрі вже відвідали прем’єру «Пам’ятників» – політичної сатири про імперські міфи, що втратили свою силу, за п’єсою Оксани Гриценко «Виживуть тільки пам’ятники», – знають, що стіни в цьому просторі не суцільні. Відкриваються два вікна, з яких як на долоні видно стелу Незалежності та народний меморіал вшанування пам’яті героїв нинішньої російсько-української війни.
Директор-художній керівник Луганського українського театру з 2022 року Олександр Гришков згадує, що після того, як навесні 2014-го проросійськи налаштовані сепаратисти та диверсанти почали захоплювати керівництво в місті, мистецький колектив поділився на три частини. Дехто вирішив залишитися в Луганську; інші подалися до РФ; а шлях тих, чия українська ідентичність не була тільки на словах, проліг у Сіверськодонецьк.
Директор-художній керівник Луганського українського театру Олександр Гришков
Пан Олександр приєднався до театру у 2015-му, займав посаду заступника директора. Тоді штат відчутно збільшився завдяки новим акторам.
За 100 км від центру сепаратистської «ЛНР» та 150 км – від головного міста «ДНР» театру з українським репертуаром було нелегко. Проте у 2017-му відкрили відновлене приміщення з сучасним звуковим та світловим оснащенням і фонтаном у дворі; показували вистави в Україні та за кордоном, наприклад, брали участь у Міжнародному фестивалі українського театру «Схід–Захід» у Польщі.
Реконструйовану будівлю театру в Сіверськодонецьку у 2022-му розстріляв російський танк
Вже на початку 2022 року розуміли, що Росія може реалізувати зазіхання на нові українські території. Тому за тиждень до широкомасштабного нападу РФ відбулася зустріч колективу театру. Розробили схеми взаємодії у разі найгіршого сценарію, які були змушені втілити вже о п’ятій ранку 24 лютого. І чотири роки тому терміново роз’їхалися у Дрогобич на Львівщині та Дніпро.
А будівлю театру в Сіверськодонецьку, де в перші місяці широкомасштабної війни облаштували пункт гуманітарної допомоги, військові армії РФ з танка обстріляли в червні. Потім окупант родом із Донецька, якого українські захисники взяли в полон, казав: «Перша ціль – це був драмтеатр».
Уже влітку першого року широкомасштабної російсько-української війни луганці почали працювати в приміщенні Сумського національного академічного театру драми та музичної комедії імені Михайла Щепкіна. Першу виставу показали там 16 серпня 2022 року.
Луганці активно показують вистави у фестивальних програмах
Свої вистави луганці активно показували в програмах міжнародних фестивалів: «Мельпомена Таврії», який організовує Херсонський театр імені Миколи Куліша; «Золотий лев», який проводить Львівський академічний театр «Воскресіння»; Український Шекспірівський фестиваль в Івано-Франківську.
Коли безпекові умови перебування в Сумах, звідки до російського кордону навіть менше ніж 30 кілометрів, стали дуже напруженими, – Луганський обласний академічний український музично-драматичний театр знову почав шукати нове місце розташування. Розглядали варіант переїзду до Львова. Але зупинилися влітку 2025 року на меншій відстані від свого тимчасово окупованого міста – в Києві.
До речі, троє працівників Луганського театру стали до лав захисників. Першим – актор Євген Гавва. Під час сумського періоду театру – артист балету Сергій Єрошкін та Роман Багуля, столяр декорацій.
АКТОРКИ ЛУГАНСЬКОГО ТЕАТРУ У ВЕЛИКОМУ МІСТІ: «ЛЮБОВ ДО СКОНУ» І «МЕНІ ТЕБЕ МАЛО»
Яскраве фоє театру в Києві
Для театру приміщення в столиці орендує Луганська обласна військова адміністрація. Стаття фінансування установи щороку продовжується в обласному бюджеті. Окрім звичайних витрат на оплату комунальних послуг та зарплати, ОВА забезпечила, наприклад, придбання для театру пральної машини (яка ще не розпакована) для догляду за сценічними костюмами.
Директор-художній керівник театру Олександр Гришков розповідає, що кілька місяців знадобилося на те, щоб облаштувати за принципом амфітеатру частину приміщення, яка є глядацькою залою. Сцену попереду також планують підняти. Для деяких вистав, наприклад, драйвової музично-поетичної «Мені тебе мало» з віршами Юрія Андруховича, Олександра Ірванця, Віктора Неборака, Миколи Холодного, Івана Малковича, Юрка Позаяка, Віхти Саду, Галини Петросаняк та Сергія Жадана, – створюють довгий подіум.
Наталія Карчкова, Тетяна Мерзлякова і Анастасія Адначева-Пономаренко
Ми зайшли у глядацьку залу щойно закінчилася репетиція найближчої прем’єрної вистави – іронічної комедії з гірким присмаком «Любов до скону» за п’єсою італійського драматурга Альдо Ніколаї (1920–2004). Тому спілкуємося з акторками Наталією Карчковою, Тетяною Мерзляковою та Анастасією Адначевою-Пономаренко.
Заслужена артистка України Наталія Карчкова зіграла багато значних ролей – вона перевтілювалася, зокрема, в Явдоху Зубиху в «Конотопській відьмі» і в Проню Прокопівну у виставі «За двома зайцями». Після навчання в Луганському коледжі культури і мистецтв працювала в театрі в Сіверськодонецьку, який закрили наприкінці 2014-го. Тому з великою радістю приєдналася до переміщеного туди Луганського театру, в якому мріяла грати.
Наталія Карчкова
На питання: «Як вам у Києві?» Наталія відповідає: «Не дуже… бо я люблю невеликі міста, а столиця – мегаполіс: багато людей, багато інформації, дуже швидкий ритм життя. Сподіваюся, що звикну».
А Тетяна Мерзлякова, котра яскраво декламує вірші у виставі «Мені тебе мало», дочекалася, коли Луганський театр дістався Києва. Як і Наталія Карчкова, у виставі «Любов до скону» гратиме Єву.
Тетяна Мерзлякова
«Ми виїхали з Луганська у 2014 році і були вже, мені здається, по всій Україні, – розповідає Тетяна. – Рік із чоловіком, режисером, працювали в Черкасах. Там народилася друга дитина. А потім переїхали до Сіверськодонецька».
Євген Мерзляков вже чотири роки як військовослужбовець. До Києва сім’я переїхала у 2020‑му. Тепер Євген боронить небо столичної області від ворожих дронів.
Наразі головна роль Анастасії Адначевої-Пономаренко – мама; поруч із нею син, якому один рік і п’ять місяців. Нещодавно вийшла на роботу з декретної відпустки. Чоловік – також актор Луганського українського театру.
Анастасія Адначева-Пономаренко
Акторка, яка приєдналася до колективу в 2015 році, грала Лулу у виставі «Обережно, жінки», Галю – у виставі «За двома зайцями», Марійку – в «Ночі на полонині».
Анастасія, якій минулого року надали звання заслуженої артистки України, говорить: «Маклена Граса – це одна з моїх найулюбленіших ролей. Ставив виставу Володимир Юрійович Московченко. Це мій викладач. Мій творчий наставник».
Луганці з журналісткою Укрінформу
У Києві акторки й актори Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру почуваються безпечніше, ніж у попередніх місцях переїзду в період нинішньої російсько-української війни. Проте велике місто випробовує дорожчим рівнем життя, коли зарплати доволі скромні. Статус внутрішньо переміщених осіб не дає жодних переваг, а оренда житла висока.
ПРИХОДЬТЕ З КВИТКОМ І ЗАПРОШУЙТЕ БЕЗПЛАТНО ДВОХ ДРУЗІВ ВПО
Облаштовуватися та творити в Києві Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театру допомагають столичні колеги. Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка надав столи для гримерок, ділиться костюмами й обладнанням. Жодного разу не взяли грошей за перевезення.
До виготовлення декорацій і костюмів залучають фахівців цехів Молодого театру та Театру на лівому березі, який також допоміг освітлювачами. «Із цими трьома театрами ми спілкуємося й дуже товаришуємо», – розповідає Олександр Гришков.
Олександр Гришков і Владислав Писарев
Зрозуміло, що луганці раді всім відвідувачам. А внутрішньо переміщених земляків заохочують відвідувати свої вистави: кожен, хто купив квиток, може запросити безкоштовно двох друзів. У Києві та області таких ВПО 55 тисяч. Ціни на квитки, до речі, доволі доступні, у порівнянні з іншими театрами в столиці.
Наразі в репертуарі, з дитячими постановками, – 11 вистав, переважно за творами сучасних драматургів. Створюють їх силами 48 людей (до Києва переїхали з Сум 20 осіб).
Одна з найпровокаційніших вистав, мабуть, – «Пам’ятники» (18+) за п’єсою сучасної драматургині Оксани Гриценко у постановці Дмитра Некрасова. Тому що імперсько-радянське минуле буквально сходить з п’єдесталів, щоб відвідувачі переконалися, наскільки воно є нікчемним та безглуздим.
Вистава «Пам’ятники». Фото Анастасії Телікової надане театром
П’єсу «Виживуть тільки пам’ятники» авторка написала у 2023-му в рамках ІV Лабораторії драматургії Національної спілки театральних діячів України. А реалізують проєкт у рамках гранту Президента України в галузі театрального мистецтва, який режисер Дмитро Некрасов отримав минулого року.
Ця політична сатира показує сутність пропагандистських символів Росії-агресорки на українських територіях протягом століть. Коли про себе пам’ятник радянському маршалу Жукову розповідає, що його «кинули обличчям в асфальт», – то гумор і сарказм такої театральної сцени миттєво знімає з очей глядачів радянсько-російську пропагандистську брехню, яку не перестають насаджувати у РФ для впливу на українців щодо пушкіних, цариці-катерини, московського патріархату та інших ворожих наративів.
Для колективу тричі переміщеного Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру, котрий з літа минулого року перебазувався через війну до Києва, важливо спонукати свою аудиторію переосмислювати минуле, іронізувати та вірити в перемогу здорового розуму та справедливості.
Владислав Писарев
Головний режисер театру Владислав Писарев, котрий родом з тимчасово окупованої росіянами Горлівки Донецької області, каже: «Мені б хотілося, щоб настав день, коли б ми змогли повернутися. Коли я говорю ʺмиʺ, то маю на увазі людей, котрі втратили свої домівки і свою землю. Ми віримо, що колись – за сприятливих для цього умов – буде можливість туди повернутися.
Але не варто бути наївними і по-дитячому дивитися на світ. Уже нічого не буде так, як було раніше. Буде якась інша дійсність, потрібно буде якось адаптуватися до нових обставин, знаходити способи спілкування й осмислення подій. Власне, з усіма цими досвідами театр теж має навчитися працювати. Ми готові приїхати та розпочати українізацію нашого регіону, котрий деокупують».
Луганський український театр з минулого року працює в Києві
Українська культура, частиною якої є театральне мистецтво, – завжди була дуже значущою, додає Владислав. «Зараз ми бачимо, що наш ворог дуже сильно б’є по закладах культури, тобто бачить у них загрозу своєму існуванню. Тому що театральні постановки нагадують глядачам про нашу історію та самобутність, – коментує головний режисер Луганського обласного академічного українського музично-драматичного театру. – У різних форматах вистав ми даємо людям можливість трохи відволіктися, коли п’ятий рік поспіль у країні триває широкомасштабна російсько-українська війна. Це і є наша культура, котру люблять люди».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото Олександра Клименка і надані Луганським обласним академічним українським музично-драматичним театром
Культура Театр “`