Підприємства невпинно шукають можливості функціонувати та отримувати прибуток. Йдеться не про значні надбання, а скоріше про збереження діяльності. Про основні труднощі, які постають перед підприємцями в наші дні, і способи їхнього розв’язання, розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Наразі український бізнес шукає баланс між потребами, викликаними воєнним часом, і необхідністю діяти та приносити дохід. Чи прислухається уряд до українських підприємців? Чи розуміє їхні потреби? І як бізнес долає сучасні труднощі – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Гостро стоїть питання наслідків мобілізації для різних секторів економіки. Багато хто заявляє про критичний стан. Де ви вбачаєте найбільші проблеми, в яких сферах?
Нестача робочої сили на сьогодні становить близько 2 млн 100 тисяч працівників. Переважно це робітники – нижча та середня ланки. Це вже є критичним для таких секторів, як будівництво, сільське господарство та логістика. Що стосується логістики, то це впливає на перевезення зернових культур до портів, що, у свою чергу, впливає на експорт. Тобто транспорт є, а водіїв не вистачає, оскільки це категорія, з якої найбільше мобілізують людей.
У будівельній галузі взагалі склалася катастрофічна ситуація, і є необхідність говорити про залучення робітників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Але є дві проблеми. Ми не можемо залучити працівників з Узбекистану, з країн колишнього СРСР, які є недружніми до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не дозволяють в’їзд таким робітникам. Але з ними хоч якось можна порозумітися без перекладача. Китайці, індуси, бангладешці та інші – основна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але складність полягає в тому, що важко налагодити комунікацію. А на будівництві це креслення, це проєкти, які потрібно аналізувати з професійної точки зору.
– Питання процедури бронювання постійно обговорюється, постійно дискутується зміна підходів та нюансів процесу. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються постійно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) безперервно вносять зміни. Це різні зміни в різних секторах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – зараз надали можливість бронювати 100% персоналу, не вказуючи кількість працівників. Це зроблено для швидкого виконання державного оборонного замовлення.
В інших галузях постійно є обмеження щодо кількості, тобто потрібно вказувати кількість працівників, яких ви бажаєте забронювати. Але зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. І все робиться для того, щоб зменшити можливості для бізнесу в бронюванні. Але коли виникає дискусія між бізнесом і владою в цьому питанні, то в бізнесу дуже мало аргументів, адже йдеться про потенційну можливість обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам взагалі дуже важко ставити на терези війну і бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо державу.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми організовуємо наради між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам дані щодо нестачі резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, величезних втрат. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже не залишається аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але загалом ситуація з бронюванням залежить від ситуації на фронті, і про неї знає Генштаб, а не ми, цивільні, які просто висловлюємо свої побажання.
– Але все ж таки, чи враховуються якісь пропозиції від бізнесу?
Звісно, враховуються. Приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають цю тонку грань і надають можливість людям забронювати працівників для того, щоб бізнес функціонував, і особливо працював на оборону.
– Як розв’язується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до типово чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться виживати самотужки. Тому, звичайно, жінки залучаються, перекваліфіковуються, зокрема в логістиці. Але є ті сфери, де жінці важко працювати, наприклад, на будівельній техніці. Але жінок залучається все більше, є компанії, які відкривають школи, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує фахівців для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають і не будуть зупинятися, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії зростає щороку, як мінімум, на 20%. І цей ринок працює. Це перше.
Друге – це залучення іноземних працівників. Воно відбувається різними способами, як законним, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і іншими шляхами. Але ці процеси також тривають. Вже багато китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про це знаємо. Вони працюють і будуть приїжджати далі.
Третє – перекваліфікація. Це нешвидкий процес, але професійно-технічні заклади почали активніше співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники віком до 25 років і після 60 років.
А загалом, відверто кажучи, бізнес буде використовувати всі можливості, весь наявний потенціал і ресурс для збереження виробничих потужностей. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув військову частину. Потрібні працівники, і кожен бізнес у своїй галузі щодня займається вирішенням цього питання. Це одне з головних питань. Тобто, якщо провести опитування серед бізнесу і запитати, з якими проблемами стикаються у своїй діяльності, то на першому місці це нестача робочої сили, а на другому – тиск з боку правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є системним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища і структури, які існували і продовжують існувати. Це система, яку потрібно змінити, і це явище має системний характер.
Крім того, в Україні менталітет і психологія людей, у тому числі й бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на загальний огляд. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості працювати “в білу”. Звичайно, якби ми всі працювали “в білу” і сплачували податки, то це було б краще, ніж шукати варіанти економії.
Питання не в тому, що хтось хоче отримати надприбутки – питання просто у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а ми зараз маємо більше ніж 20% кредитної ставки в гривні, що практично унеможливлює розвиток і роботу за собівартістю. Крім того, у нас дорога робоча сила. Також ми розуміємо, що за всіх працівників потрібно сплачувати мінімальні податки, щоб їх забронювати. Всі ці навантаження чинять величезний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес вдається до якихось порушень, то це не для того, щоб отримати надприбутки. Ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Ми зараз працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і отримувати прибуток або низьку собівартість. Це все збільшує собівартість, і ти мусиш якось виживати.
Тому тут можна стверджувати, що є певний консенсус між бізнесом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше зазнає тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має у своєму розпорядженні власну службу безпеки, комунікує з органами державної влади та знаходить консенсус у межах чинного законодавства, наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і сплачувалися податки в межах існуючого навантаження. А малому та середньому бізнесу важче, оскільки він не може дозволити собі таке лобіювання та захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Тиск – це досить розмите поняття. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, оскільки бізнес не бажає платити, а органи прагнуть зібрати максимальну кількість зборів і податків для наповнення бюджету.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагоджувати діалог з органами влади, зокрема і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
З початком каденції Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора почалися систематичні зустрічі в рамках Української ради бізнесу та галузевих асоціацій. Сюди входять майже всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора відбувається на системній основі. Практично щомісяця Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання та розглядають безпосередньо конкретні випадки. Бізнес на зустрічі повідомляє про якийсь кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там виявлено правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то кримінальне провадження закривається. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, СБУ чи інші органи досудового розслідування.
Радує, що вони хоча б намагаються щось робити для того, щоб прозорий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А чи можете навести конкретні приклади?
З мого боку це було б некоректно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота з боротьби, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Загалом, взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими після призначення нового керівника, пана Цивінського. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та економічно затратний процес. Тому відверто, ми зараз, як бізнес, дуже обережно спостерігаємо, як це буде працювати і яким чином те, що вони декларують, буде реалізовано.
Найголовніше ж – це не допустити ситуації, коли бізнес буде покарано і закриється. Найважливіше – це превентивні заходи та ефективність сплати податків, боротьба з тіньовою економікою. Функції БЕБ – це робота з ухиленням від сплати податків, підакцизними товарами, зерновими та багатьма іншими речами. Ми розуміємо, що з наявними бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми зі свого боку будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо припинення тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося з різними партіями, фракціями Верховної Ради для донесення цих змін.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розцінюємо її як дуже позитивний крок щодо взаємодії з бізнесом. Є приклади, коли люди звертаються, і платформа працює, а Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси та на звернення через цю платформу. Це дуже позитивна тенденція.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зрушення в цій сфері?
Відбувається зміна команди, змінюється стиль спілкування з бізнесом, підвищується відкритість, проводяться зустрічі, відбувається системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні питання. Але існує проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не досягають рівня відкритості центрального апарату. Багато над чим ще потрібно працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, на вашу думку, вона є достатньою в умовах війни?
Навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, вже є позитивним явищем. Звичайний бізнес може вважати, що цього недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції довоєнного часу та зараз – кількість таких комунікацій збільшується.
І це призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює та якось розвивається. Тому і влада розуміє, що тих, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути прозорий бізнес, який сплачує податки. Тому що дійсно існує багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього свого візиту озвучила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це свідчить про наявність багатьох проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників тощо. Тому ми провели зустріч з Міністерством фінансів для пошуку спільної мови щодо мінімального бар’єру оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б 2.