Підприємства невпинно шукають способи функціонувати та приносити дохід. Йдеться скоріше не про великі прибутки, а про можливість існування. Про основні проблеми, з якими стикаються підприємці сьогодні, та методи їхнього вирішення, розповів Ростислав Коробка, віцепрезидент Торгово-промислової палати України.
Сьогодні український бізнес змушений балансувати між вимогами, що обумовлені воєнним часом, та необхідністю функціонувати і створювати прибуток. Чи враховує влада потреби українських підприємців? Чи розуміє їхні виклики? І як бізнес протистоїть проблемам сучасності – про це УНН поспілкувався з віцепрезидентом Торгово-промислової палати України Ростиславом Коробкою.
– Гостро постає питання впливу мобілізації на різні сектори економіки. Значна кількість людей повідомляє про критичну ситуацію. Де ви вбачаєте найбільші труднощі, в яких галузях?
Дефіцит робочої сили на даний момент складає близько 2 млн 100 тисяч працівників. Переважно це робітники – нижні та середні посади. Це вже стає критичним для таких сфер, як будівництво, аграрний сектор і логістика. У випадку логістики, це впливає на транспортування зернових культур до портів, що впливає на експорт. Іншими словами, транспорт є, але відсутні водії, оскільки саме цю категорію найчастіше мобілізують.
У будівельній галузі ситуація взагалі катастрофічна, і необхідно говорити про залучення робітників з інших держав, таких як Китай, Молдова, можливо, Індія та Туреччина. Однак, є дві складності. Ми не можемо залучати працівників з Узбекистану, з колишніх країн СРСР, які вороже налаштовані до України. Служба безпеки України та прикордонний контроль не дозволяють в’їзд таким робітникам. Але з ними хоча б є можливість спілкуватися без перекладача. Китайці, індійці, бангладешці та інші – основна проблема – це мовний бар’єр. Вони дешевші, але складність полягає в тому, що важко налагодити комунікацію. А в будівництві це і креслення, це проєкти, які необхідно розуміти з професійної точки зору.
– Питання процесу бронювання постійно обговорюється, постійно дискутуються зміни підходів та деталей процедури. Чи були зміни останнім часом? І чи задоволені цими змінами роботодавці?
Зміни відбуваються безперервно, до постанови №76 (“Деякі питання реалізації положень Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо бронювання військовозобов’язаних на період мобілізації та на воєнний час” – ред.) постійно додають зміни. Це різні зміни в різних секторах економіки. Наприклад, ОПК – оборонно-промисловому комплексу – наразі надали можливість бронювати 100% персоналу, при цьому не вказуючи число працівників. Це зроблено для швидкого виконання державного оборонного замовлення.
В інших сферах постійно існують обмеження щодо кількості, тобто потрібно вказувати число працівників, яких ви бажаєте забронювати. Проте зміни (у підході до бронювання – ред.) відбуваються постійно. Та все робиться для того, щоб зменшити можливості для бізнесу в бронюванні. Але коли точиться дискусія між бізнесом і владою з цього питання, то в бізнесу дуже мало аргументів, оскільки мова йде про потенційну загрозу обвалу фронту через нестачу солдатів. І коли ми чуємо від Генерального штабу, від військових ці аргументи, то нам дуже складно ставити на одну шальку терезів війну і бізнес. Бізнесу не буде, якщо ми не захистимо державу.
З перших днів повномасштабної війни – вже 4 роки – ми організовуємо наради між бізнес-асоціаціями та військовими, особливо Генеральним штабом ЗСУ. І вони надають нам цифри щодо нестачі резервів, необхідного поповнення резервів щомісяця, великих втрат. І коли нам це пояснюють, і ти слухаєш, то в тебе майже не залишається аргументів. Хоча бізнес відстоює свої інтереси. Але в цілому ситуація з бронюванням залежить від ситуації на фронті, і знає її Генштаб, а не ми, цивільні, які просто висловлюють свою зручність.
– Але все ж таки якісь пропозиції від бізнесу беруться до уваги?
Безумовно, беруться до уваги. Знаєте, приємно співпрацювати з Міністерством економіки, з іншими органами державної влади, коли вони відчувають цю делікатну ситуацію і дозволяють людям забронювати працівників для того, щоб бізнес працював, і особливо на оборону.
– Яким чином вирішується проблема нестачі кадрів? Залучення жінок до традиційно чоловічих професій, перекваліфікація, навчання, оптимізація процесів…
Бізнесу доводиться виживати самостійно. Тому, звичайно, залучаються жінки, відбувається перекваліфікація, зокрема в логістиці. Але існують ті сфери, де жінці складно працювати, наприклад, на будівельній техніці. Проте жінок залучається більше, є компанії, які організовують школи, де навчають жінок під свої потреби, наприклад Volvo, є компанія в Немішаєві, яка готує для роботи в аграрній сфері. Ці процеси тривають, і вони не зупиняться, а відсоток перекваліфікації жінок на ці професії щороку збільшується, як мінімум, на 20%. І цей ринок функціонує. Це перше.
Друге – це залучення іноземних працівників. Це відбувається різними способами, як законним шляхом, коли компанії отримують офіційні дозволи, сплачують податки за цих працівників, так і іншими способами. Але ці процеси також тривають. Вже чимало китайських робітників працюють у Львівській області, і ми про це знаємо. Вони працюють і будуть приїжджати надалі.
Третє – перекваліфікація. Це процес, який потребує часу, але професійно-технічні заклади почали активніше співпрацювати з компаніями, які фінансують і замовляють категорії працівників під свої потреби.
Четверте – залучаються працівники до 25 років та після 60 років.
А в цілому, давайте будемо відвертими, бізнес буде використовувати всі можливості, увесь доступний потенціал і ресурс для підтримки виробничих потужностей. Це і залучення ветеранів, людей з інвалідністю, а іноді й тих, хто самовільно покинув частину. Необхідні працівники, і кожен бізнес у своїй сфері щоденно працює над вирішенням цього питання. Це одне з найважливіших питань. Тобто, якщо провести опитування бізнесу і запитати, з якими проблемами ми стикаємося у своїй діяльності, то на першому місці це відсутність робочої сили, а на другому місці – тиск з боку правоохоронних органів.
– Чи можемо ми стверджувати, що цей тиск є систематичним?
Почнемо з того, що Україна – постсоціалістична країна, і вона успадкувала всі ті негативні явища та структури, які працювали і продовжують працювати. Це система, яку потрібно змінювати, і це явище має системний характер.
Крім того, в Україні менталітет і психологія людей, в тому числі бізнесу, на жаль, полягає в тому, що вважається – “гроші люблять тишу”. Тобто краще працювати тихо, спокійно і завжди домовлятися, ніж виносити все на публіку. Це пов’язано з менталітетом і з нормативною правовою базою, яка не дає можливості в тому числі і працювати “в білу”. Звичайно, якби ми працювали всі “в білу” і сплачували податки, то це краще, ніж десь знаходити варіанти економії.
Питання не в тому, що хтось намагається отримати великі прибутки – питання просто у виживанні. Український бізнес конкурує з іноземними компаніями, які мають доступ до дешевих фінансових ресурсів, а ми на сьогодні маємо кредитні ставки в гривні більше ніж 20%, що практично унеможливлює розвиток, практично унеможливлює роботу за собівартістю. Плюс у нас дорога робоча сила. Плюс ми розуміємо, що за всіх працівників необхідно сплачувати мінімальні податки для того, щоб їх забронювати. Ці всі обтяження чинять величезний тиск на бізнес. І тому, якщо бізнес йде на якісь порушення, то це не для того, щоб отримати якісь великі прибутки. І ми говоримо про бізнес, який працює – це не про схеми, це не про якісь ухилення від податків. Ми говоримо про те, що 80-90% бізнесу – це бізнес, який виробляє, генерує додану вартість. Плюс ми знаємо ситуацію в енергетиці. Зараз ми працюємо на генераторах. І неможливо працювати на генераторах і отримувати якийсь прибуток або низьку собівартість. Це все збільшує собівартість, і ти мусиш якось виживати.
Тому можна сказати, що існує певний консенсус між бізнесом і владою, де знаходиться “золота середина” щодо сплати податків і розумного управління своїми фінансовими потоками.
– А хто найчастіше стає об’єктом тиску: малий, середній чи великий бізнес?
Немає такої інформації. Але великий бізнес має у своєму розпорядженні власну службу безпеки, він комунікує з органами державної влади, і знаходить консенсус у межах чинного законодавства, я наголошую, у межах чинного законодавства, для того, щоб бізнес функціонував і були сплачені податки в межах того навантаження, яке там є. А от малому, середньому бізнесу важче, оскільки він не може собі дозволити таке лобіювання і захист своїх інтересів, як великий бізнес.
Те, що стосується тиску, це таке неоднозначне питання. Але завжди буде конфлікт інтересів між СБУ, Національною поліцією, Бюро економічної безпеки, оскільки бізнес не хоче платити, а органи хочуть збирати максимальну кількість зборів і податків для того, щоб наповнити бюджет.
– Але ж середній та малий бізнес можуть налагодити діалог з органами влади, у тому числі і з правоохоронними, через асоціації. Наскільки зараз цей діалог відбувається, чи є позитивні приклади?
З початком каденції Руслана Андрійовича Кравченка на посаді Генерального прокурора, почалися на систематичній основі зустрічі в рамках Української ради бізнесу і галузевих асоціацій. Сюди входять практично всі галузеві асоціації: ритейлери, будівельники, аграрії та інші. І діалог бізнесу з Офісом Генерального прокурора відбувається на систематичній основі. Практично щомісяця Генеральний прокурор та його заступники відповідають на всі запитання і розбираються безпосередньо по кейсах. Бізнес на зустрічі розповідає про певний кейс – цей кейс одразу береться на контроль і вивчається. Якщо там є правопорушення, то по ньому працюють, а якщо ні, то закривається кримінальне провадження. Навіть, якщо досудове розслідування веде Нацпол, чи СБУ, чи інші органи досудового розслідування.
Радує те, що вони принаймні намагаються щось робити для того, щоб білий бізнес бачив і розумів, що ведеться робота.
– А чи можете говорити про конкретні кейси?
З мого боку це було б некоректно. Я можу однозначно сказати, що ведеться активна робота по боротьбі, зокрема, з незаконним обігом підакцизних товарів, нелегальним продажем смартфонів.
– А яка взаємодія зараз з БЕБ, який є профільним органом щодо бізнесу, особливо після зміни керівництва?
Взаємодія покращилася, вони стали більш відкритими, коли прийшов новий керівник, пан Цивінський. Він почав зустрічатися з бізнесом, щоб зрозуміти підходи до роботи. Це вже позитивний момент, але процес перезавантаження БЕБ триває. І здебільшого це стосується регіональних підрозділів і переатестації співробітників. А це тривалий та економічно затратний процес. Тому відверто, ми зараз як бізнес дуже обережно спостерігаємо, як воно буде працювати і за яким підходом те, що вони декларують, як воно буде реалізовуватися.
Найважливіше ж – це не зробити так, щоб покарати бізнес і він закрився. Найголовніше – це превентивні заходи і ефективність сплати податків, боротьба з тіньовою економікою. Функції БЕБ – це робота з тим же ухиленням від сплати податків, підакцизні товари, зернові та багато іншого. Ми розуміємо, що з тими бюджетами та кількістю співробітників вони не можуть охопити все, але ми очікуємо, що принципи та підходи до роботи будуть змінюватися. А ми зі свого боку будемо аналізувати та надавати свою інформацію, аналітику.
– А чи надавав бізнес якісь свої рекомендації, наприклад, Генеральному прокурору? Чи до законодавчих органів щодо зупинки тиску з боку правоохоронних органів?
Звичайно, і надавав, і надає, і буде надавати. Ми зустрічаємося із різними партіями, фракціями Верховної Ради для того, щоб донести ці зміни.
– Як ви оцінюєте ініціативу Генерального прокурора щодо запуску платформи “СтопТиск”? Чи відомо вам про звернення представників бізнесу через цю платформу?
Кравченко презентував цю платформу (“СтопТиск” – ред.) на засіданні Української ради бізнесу. Ми розглядаємо її як дуже позитивний крок у напрямку співпраці з бізнесом. Є кейси, коли люди звертаються, – воно працює, і Генеральна прокуратура реагує на публічні кейси і на цю платформу. Це дуже позитивна ініціатива.
– Багато скарг з боку бізнесу на дії податкової: тиск, віднесення до ризикових, блокування податкових накладних. Чи відбуваються якісь позитивні зміни у цій сфері?
Змінюється команда, змінюється стиль спілкування з бізнесом, відкритість, проводяться зустрічі, триває системне спілкування з бізнесом, вирішуються проблемні кейси. Але є проблема – регіональні податкові – обласні податкові адміністрації ще не досягають за своїм рівнем відкритості центрального апарату. Ще багато над чим потрібно працювати.
– Загалом, комунікація органів державної влади, наскільки, як ви оцінюєте, вона є достатньою в умовах війни?
Знаєте, навіть саме спілкування в умовах війни, коли потрібні бомбосховища, спеціалізовані приміщення для цього спілкування, це вже позитивно. Звичайний бізнес буде говорити, що недостатньо. Але якщо порівнювати тенденції за довоєнний час і зараз – цього спілкування стає більше.
І воно як наслідок призводить до того, що бізнес залишається в Україні, працює і якось розвивається. Тому і влада розуміє, що того, хто залишається тут, потрібно оберігати. Але це має бути білий бізнес, який сплачує податки. Тому що дійсно існує багато ухилень, схем.
І є таке питання, як запровадження податку на додану вартість для ФОПів, яке під час останнього свого візиту поставила голова Міжнародного валютного фонду як умову виділення коштів. Це свідчить про наявність багатьох проблем: дроблення платежів, оптимізація найманих працівників і тому подібне. Тому ми провели зустріч з Міністерством фінансів для того, щоб знайти спільну мову навіть щодо мінімального бар’єру оподаткування – не мільйон гривень, а хоча б хочемо 2.