Економіст Богдан Долінце зазначив, що Defence City має значні переваги, однак не є всеохоплюючим розв’язанням для всіх учасників ринку. Він наголосив на браку спонукань для внутрішнього виробництва та офіційних перешкодах для ймовірних резидентів.
Особливий правовий режим Defence City відкриває для установ оборонно-індустріального комплексу ряд важливих переваг, проте в існуючому вигляді не є універсальним способом для всіх учасників ринку. Про це в коментарі УНН заявив економіст, фахівець з авіації, керівник авіаційного сектору Богдан Долінце.
Defence City чи Дія.City
Зі слів експерта, однією з головних відмінностей є те, що підприємство ОПК по суті не може водночас перебувати у двох особливих режимах. Мається на увазі Дія.City та Defence City.
“Цей спецрежим – Defense City, він, в основному, надає багато вагомих переваг для компаній оборонно-промислового комплексу. Але певна частина фірм все ж не враховує його для переходу через те, що він не дає змогу фактично бути підприємству в обох режимах, а саме в режимі Дія.City та Defense City. Тому кожна фірма виходить зі своїх пріоритетів і приймає рішення щодо того чи іншого режиму”, – роз’яснив Долінце.
Крім фіскальних та митних заохочень, Defence City передбачає можливість обмеження доступу до відомостей про компанію в загальнодоступних реєстрах. Це, на думку Долінце, з одного боку, підсилює безпеку виробників в умовах війни, роблячи їх менш вразливими для супротивника. Але з іншого боку, створює небезпеки ймовірного застосування спецрежиму організаціями, які не мають прямого відношення до галузі безпеки та оборони.
За словами експерта, вже існують фірми, які оцінили Defence City і вирішили залишатися в інших режимах оподаткування. “Тому стверджувати, що режим Defense City прямо впливає на здатність компанії виробляти чи розробляти ці чи інші вироби, мабуть, не можна. Тобто компанії в різних режимах можуть здійснювати цю діяльність, по-перше. По-друге, це буде впливати лише на стимули, і в окремих випадках є вірогідність, що той самий режим Defense City може бути навіть менш вигідним для розвитку компанії, ніж інші режими”, – пояснив він.
Нестача спонукань для локалізації виробництва
Долінце додав, що на сьогодні в Defence City відсутня частина інструментів, які могли б зробити його дійсно привабливим для розширення виробництва.
“Коли ми говоримо про режим Defense City, слід розуміти, що, на жаль, багато стимулюючих засобів, які б могли зробити цей режим справді дуже привабливим для оборонних установ, у ньому ще не передбачені. Можливо, вони з’являться в майбутньому. Це, передусім, пов’язано, наприклад, з деякими інструментами стимулювання оборонних фірм”, – зазначив експерт.
Зокрема, йдеться про податкові заохочення для імпорту деталей та обладнання для зброї та техніки, яку застосовують Збройні Сили України. Зараз, за словами Долінце, на імпортні компоненти для оборонної техніки не поширюється ПДВ, в той час як український виробник, який виготовляє ідентичні деталі всередині країни, змушений закладати у вартість продукції цей податок.
“Це, по суті, робить умови для українських виробників менш вигідними, ніж, наприклад, коли вони ці компоненти купують за кордоном України. Це не сприяє розвитку або локалізації тих чи інших технологій і компонентів”, – вважає Долінце.
Офіційні перешкоди для потенційних резидентів
Авіаційний експерт констатує, що Defence City є новою ініціативою, яка ще не цілком відрегульована. На його думку, законодавець має враховувати реалії українського ринку та пристосовувати критерії доступу компаній до цього спецрежиму.
Приміром, зміни потрібні в частині норми про відсутність кримінальних розслідувань, в яких фігурує потенційний резидент.
“Якщо говорити про прозорість доступу, то слід розуміти, що незважаючи на ті додаткові засоби чи режими і стимули, які пропонує Defence City, вони мають враховувати і відповідні реалії, в тому числі самих виробників. Наприклад, якщо компанія не має підтверджених порушень саме судом, то логічно було б будь-які підозри або навіть провадження, але які не доведені чи не закриті, мабуть, був би сенс їх не враховувати під час прийняття рішень чи розгляду документів. Але тут більше питання до законодавця, яким чином було саме визначено умови режиму, і, можливо, варто було б їх переглянути”, – зазначив Долінце.
Що потрібно змінити
На погляд Богдана Долінце, щоб Defence City став дійсним рушієм розвитку оборонних та авіаційних технологій, потрібно зокрема розширити податкові заохочення для локалізації виробництва.
Крім того, мають бути знижені фіскальні перешкоди для закупівель виробничого та дослідницького обладнання. “Можливо, або взагалі анулювати ПДВ на таке обладнання і мита, або істотно відтермінувати термін, коли вони мають фактично за них сплачувати. Ось це б дозволило вивільнені кошти інвестувати в розробку нових виробів, в першу чергу, а не в сплату тих чи інших мит”, – вважає експерт.
Також слід переглянути критерії допуску потенційних резидентів, зокрема щодо автоматичного врахування відкритих кримінальних розслідувань, в яких фігурує підприємство.
На думку експерта, також необхідно забезпечити баланс між безпекою та прозорістю режиму.
“Коли ми говоримо про режим Defence City, маємо розуміти, що мова йде, передусім, саме про стимулювання компаній оборонно-промислового сектору розвивати свої вироби, по-перше, а по-друге, це фактично посилювати Сили безпеки і оборони країни. Це означає, що варто було б все ж передбачити або розширити у відповідному режимі саме ті компоненти, які призводять до такого стимулювання”, – зазначив Долінце.
Отже, Defence City залишається перспективним, але ще не повністю доопрацьованим інструментом. Подальша адаптація його умов до реалій ринку може визначити, чи дійсно стане спецрежим системним механізмом розширення українського оборонно-промислового комплексу в умовах війни.
Нагадаємо
В Україні запрацював спецрежим Defence City. Це частина системної державної політики в галузі безпеки й оборони. Цей правовий режим має створити сприятливі умови для розширення оборонного виробництва, залучення інвестицій і розвитку українського ОПК.
Резиденти Defence City одержують комплекс економічних та операційних стимулів, які мають зменшити фіскальне навантаження та прискорити розвиток виробництва. Йдеться зокрема про звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування установами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі потреби.
Підприємство може набути статус резидента Defence City за умови, що юридична особа відповідає вимогам щодо частки кваліфікованого доходу (дохід від реалізації оборонних товарів власного виготовлення або виконання робіт та/або надання послуг щодо оборонних товарів) за попередній календарний рік, а також стосовно такої особи відсутні обставини для дискваліфікації.
Частка кваліфікованого доходу має становити не менше ніж 75% загального доходу юридичної особи (з урахуванням винятків) і не менше ніж 50% загального доходу для суб’єктів літакобудування.
Резидентом не може бути фірма, яка зареєстрована відповідно до законодавства іноземної держави або яка порушила вимоги щодо розкриття інформації про структуру власності чи кінцевих бенефіціарів.
Не може бути внесене до реєстру також підприємство, серед акціонерів/учасників якого є особи, пов’язані з державою-агресором, або стосовно якого застосовано санкції, або яке є пов’язаним з особою, стосовно якої застосовано санкції.
До Defence City не можуть увійти юридичні особи, стосовно яких протягом останніх 12 місяців було встановлено факт порушення зобов’язань за державним контрактом з оборонних закупівель; які не є платником податку на прибуток або внесені до реєстру неприбуткових установ та організацій.
Підприємство не може стати резидентом, якщо воно має податковий борг більше ніж 10 мінімальних заробітних плат; якщо воно знаходиться і працює на тимчасово окупованій території України, а також є фігурантом кримінальних проваджень.
Міноборони повідомило про те, що перша компанія отримала статус резидента.