Свято поціновувачів вина: Трифонів день на Бессарабії Репортаж 16.02.2026 13:31 Укрінформ Болгари з Одещини святкували «виноробний новий рік» – «Трифон Зарізан», що символізує старт сільськогосподарського сезону для виноградарів
Болгари Бессарабії, які густо заселяють південну частину Одеської області, з давніх-давен святкують день виноградарів «Трифон Зарізан». Він також популярний серед гагаузів України та Молдови, а також у Болгарії, Македонії, Сербії. У цей день власники обрізають виноградну лозу, щоб восени мати великий врожай. День Трифона припадає на 14 лютого, і супроводжується ритуалом зі співами та танцями. І, звичайно, в цей день вино ллється повною рікою.
Як цього року болгари Одещини відзначали «Трифон Зарізан», – у репортажі Укрінформу.
«ЗА ДОБРЕ САМОПОЧУТТЯ, НА УСПІХ, НА УРОЖАЙ ТА ДАЙ БОЖЕ МИР ЗДОБУТИ»
Щоб зустріти «виноградний новий рік», ми поїхали в село Залізничне, що за 10 км від Болграда. У цей день місцеві господині прокидаються на світанку та готують традиційну болгарську страву – тушкованого курчати з рисом. Також печуть калач, наливають вино в дерев’яний глечик та складають усе в нову торбу, накриваючи рушником. Власник дому, перекинувши торбу через плече, йде на виноградники, де збираються всі чоловіки села. Відповідно до звичаю, там вони хрестяться, кожен бере ножиці для саду та відрізає три гілки від трьох великих виноградних лоз. Знову перехрестившись, виливають принесене з собою вино на лози.
Калач прив’язують до зрізаної лози та зав’язують поряд рушник. Болгари вважають хліб священним, оскільки він увібрав у себе всю міць землі та може передавати її винограду.
Чоловіки обирають «короля виноградників». За традицією, це найуспішніший господар у селі. Королю одягають на голову вінець із виноградної лози, потім він сідає на віз, запряжений кіньми (раніше віз тягнули самі виноградарі). Діставшись до села, ця процесія рухається вулицями, зупиняючись перед кожним будинком. Господині виносять вино в білому глечику та пропонують випити ковток спочатку королю, а потім – усім учасникам дійства. Залишки вина король вихлюпує через плече з вигуками: «Нехай наш урожай буде щедрим! Нехай наш дім буде повною чашею!». Король каже: «Амінь».
До повномасштабної війни на свято Трифона приїжджали туристи з усієї держави, воно стало візитівкою болгар Одещини. Зараз дійство більш місцеве, проте гості з Одеси, Ізмаїла та Рені нам трапилися. У цей день у бессарабському селі танув сніг, багнюка була по коліна, тому господарі гостей у поле не повели, а влаштували свято в Будинку культури.
Але нам пощастило більше: засновник місцевого музею Сергій Драганюк, якому і пощастило бути Царем Трифоном, запросив нас подивитися, як обрізають лозу на винограднику. По дорозі Сергій розповідає, що з початку повномасштабної війни життя в селі занепадає: більшість молодих людей виїхала, чоловіки пішли на фронт.
– Раніше були плантації, поля винограду. Зараз усе зменшилося, кожен вирощує виноград у себе на подвір’ї. У мене – сім сортів, ще альтанка під три сорти. Колись найкраще вино у нас в селі було зі сорту Зайбер, а зараз його не культивують. Я виготовляю вино, ракію. Усе для себе, на продаж не йде, тому що у нас всі виноробством займаються, – ділиться він.
Галина Бірюкова та Сергій Драганюк
Застрягаємо в багнюці, але йдемо до найбільшого куща на подвір’ї – як велить традиція.
З нами – керівниця народного фольклорного колективу «Радість» Галина Бірюкова. У сьогоднішньому дійстві вона грає роль дружини Трифона.
Діставшись «головного» куща, Трифон береться до роботи. Миє руки та витирає рушником, а потім – хреститься, підкопує кущ і посипає попелом. Потім зрізає з куща старі гілочки. Вважається, що таким чином виноград дасть найкращий урожай, а родина проживе рік у злагоді.
– Коли обрізаємо виноград, неодмінно поливаємо зрізані гілочки вином. У народі кажуть: «За здоров’я, на вдачу, на врожай та дай Боже мир здобути». Зрізана лоза – оберіг. Її зав’язують червоною стрічкою, що символізує прихід весни, та залишають у будинках під дахом. Під кінець дійства на виноградник кладуть хліб, – пояснює нам Галина Бірюкова.
Після цього всі учасники повинні випити чарку вина. Згідно з повір’ям, нове вино буде таким, як те, що подавалося на «Трифоні Зарезана».
До Будинку культури на продовження ми вже не встигали, оскільки мали побачити, як святкують «Трифона» у Болграді. У місті на одній із площ влаштували ярмарок на підтримку ЗСУ, де виробники крафтової продукції пригощали відвідувачів традиційною випічкою, м’ясними стравами та вином.
ЛЕГЕНДА ПРО ЛОЗУ ТА ВІСЛЮКА
У першій ятці нам відразу налили по келиху глінтвейну. Смачнішого не куштували в житті, хоча взимку доводилося не раз зігріватися таким напоєм. Який таємний інгредієнт додала жителька села Криничного Марія Желяскова у свій витвір мистецтва, ми так і не дізналися. Запитуємо жінку, чи дотримуються в її родині давніх традицій на Трифоні Зарезана.
Марія Желяскова
– Болгари говорять, що це свято закоханих у вино. У моїй родині його відзначають так, як це робили наші прадіди. Ранок почався з того, що чоловік зробив зарубку сокирою на дерев’яному порозі. Потім зібралися сусіди та поїхали на виноградники. Там, зокрема, моляться Богу, щоб лоза дала урожай. Незважаючи на раннє вставання та втому через готування, я сьогодні сповнена радості. З’явилося сонце вперше за останні дні, морози минули, дійсно відчувається наближення весни. Це дуже яскраве свято, чекаємо тільки на Перемогу. Щоб на душі було спокійніше, щоб наші оборонці могли святкувати разом із нами, щоб сім’ї зібралися, – ділиться пані Марія.
Олександр
А ось легенду, чому Трифона називають Зарізан, розповів нам мешканець Ізмаїла Олександр, який приїхав до Болграда разом із групою туристів. Щоб почути історію, ми мали обов’язково скуштувати ракії – національного напою болгар, який Ігор приготував власноруч. За його вказівкою, 70-градусний напій треба «просто шарахнути». Відмова дегустувати не приймалася, тож ми набралися сміливості та зробили по ковтку. Смачною ракію не назвеш, але задоволений Олександр почав розповідь.
– Із цим святом пов’язують багато легенд. Найбільш правдива та найцікавіша – грецька історія. У Греції жили виноградарі, в одного працьовитого господаря було багато кущів. Якось він занедужав і не міг вийти до виноградників. Тоді його голодний віслюк вийшов на город і погриз лозу. Коли чоловік одужав і побачив це, він засмутився, оскільки подумав, що виноградники тепер зіпсовані. Віслюка він віддав сусідові, тварина погризла кущі й там. Проте після цього виноградники цих двох господарів дали найкращий урожай у всій Греції. І тоді люди зрозуміли, що кущі треба підрізати. А щодо Трифона, за однією з легенд, його назвали Зарізаном через те, що під час обрізання лози він відрізав собі шматок носа. Кажуть, це йому кара за те, що не поважав своїх батьків, – розповів Олександр.
ІГРИ КУКЕРІВ
Окрім ярмарку, у Болграді виступили танцювальні та співочі колективи, «родзинкою» ж стала участь у святі колективу кукерів. Їхній виступ символізує відхід зими, оновлення буття, родючість і добробут.
Кукери – чоловіки та хлопці у святкових костюмах із поєднанням жіночого та чоловічого одягу. На поясі носять великі дзвони вагою понад 20 кг, а в руках тримають палиці. Усі атрибути та виконані ними ритуальні дії мають спільний сенс – відлякувати злі сили та очищати простір. Особливу роль відіграють маски, які роблять заздалегідь із дерева, хутра, шкіри й пір’я. Вони мають навмисно «жахливий» вигляд, щоб лякати зло, водночас зроблені з високою майстерністю.
У кукерських іграх беруть участь різні персонажі: господар і господиня, наречена та наречений, ведмідь, цигани, лікар, дід, баба та діти, воли тощо.
Першим ритуалом є обхід усіх будинків села з побажаннями здоров’я, врожаю та добробуту, під час якого кукери розігрують комічні сценки. Важливий елемент – обрядова оранка та засівання.
У Болграді група кукерів під керівництвом Петра Дімітрова створена на базі танцювального ансамблю «Бессарабія». Це друга участь колективу у святі Трифон Зарізан.
Якщо коротко передати враження від побаченого – це голосно, містично та зачаровує. Відчуття, що спостерігаєш за якимось стародавнім ритуалом. Подивитися на кукерів, здається, прийшли всі жителі Болграду. Про туристів годі й казати. Люди фотографувалися з персонажами ходи, а деякі жінки намагалися поцілувати кукера в довгий ніс маски – як нам пояснили, є повір’я, що завдяки тому в родині цього року з’явиться дитина.
– Ми відновили традицію, яка була неактивна. Носії знань є у селах, але люди не проводили дійство або спрощували його. Наприклад, замість костюмів просто одягали кожухи. Ми ж об’єднали досвід кукерів з усіх болгарських селищ, а Петр Дімітров, експерт та людина з великим досвідом, допоміг нам відтворити дійство. Підібрали костюми, реквізити. Мене просто переповнює щастя, коли розповідаю, це для нашого народу дуже важливо, – розповів керівник організації «Болградське народне зібрання» Сергій Русєв.
За його словами, персонажі волів, господаря та господині символізують продовження життя.
– Люди сіють, чекають на врожай хліба та винограду, приплід у худоби та птиці. Найголовніше – поповнення в родині. У руках кукерів – палиці, якими стукають по землі, – це символізує чоловічу силу, «запліднення» землі. На масках і взутті – фалічні символи, це також на продовження роду, – пояснив Русєв.
За його словами, до кукерської групи, окрім чоловіків, цього року долучилися й діти – учні 10–11 класів. Наймолодшому учаснику групи – 15 років, найстаршому – 70.
Костюми виготовляють декілька майстрів.
– Спочатку наші майстри не були готові до такого замовлення. Потім знайшли чоловіка з Кубея, який пошив шкіряні панчохи. Майстер з виготовлення масок є у Кам’янці, з бавовни – у Кірничках, є й майстер із бісеру. Ми повністю можемо забезпечити процес виготовлення костюма, – розказав Сергій Русєв.
Він зауважив, що така діяльність добре впливає на психоемоційний стан людей.
– Ми усіх «завели». Тепер кожне село хоче свою кукерську команду. Є люди, які бажають долучитися, але соромляться. Найголовніше – це вирішує проблему депресії. До нас прийшли хлопці з фронту, вони пригнічені, їм важко адаптуватися до звичайного життя. Двоє вже в команді – сьогодні вони не виступали, але допомагали виготовляти костюми, – додав Русєв.
Зауважує, що у групі планують збільшити кількість дійових осіб і, відповідно, образів.
– У нас 21 костюм. Але ще у групі – троє музикантів і троє помічників. Плануємо шити костюми і для інших персонажів. Кожен знайде свій інтерес, обіграє та висміє відповідний образ, – додав він.
Переповнені емоціями від незвичайного дійства, ми вирушили до Одеси. Вже в автівці я знайшла в кишені куртки два зернятка пшениці – нею «господар» із команди кукерів засівав землю. Кажуть, якщо зловити парну кількість зернят, рік буде вдалим. Хоч я і не фермер, на кого поширюється ця прикмета, сподіваюся, що удача не омине й мене.
Одещина Сільське господарство Свято Вино Виноградар Врожай Війна з Росією