“`html
Пам’яті головного сержанта, розвідника Олега Кривогуза (позивний «Ворчун») Хвилина мовчання 13.02.2026 09:00 Укрінформ Захищав державу сім років, жодного разу не зрадив товаришів
«Він незмінно йшов у передових групах, виводив нас із загрозливих ситуацій. Більш вірного та хороброго побратима я не зустрічав», – говорить про Олега військовий з позивним «Молодий».
А товариш «Сміх» згадував про самопожертву «Ворчуна», його готовність допомогти і бажання не піддавати інших ризику.
Олег з’явився на світ і провів дитинство на Сумщині, в селі Хмелів Роменського району. Для рідних він був гордістю та підтримкою, з юних років розважливий та відвертий. Вчителі згадують, що в школі Олег був обдарованим та сумлінним учнем. Йому подобалися всі дисципліни, але найбільше цікавила історія – особливо рідного краю, нашої країни. Лише підручниками не задовольнявся, читав історичні книги, цікаві статті у газетах. На уроках відповідав глибоко і натхненно, немов на сцені виступав. А ще юнак був творчою особистістю: грав на гітарі, любив творити картини – краєвиди, портрети односельців.
Викладачі стверджують, що Олег ніколи нікого не скривджував, навпаки, був радий допомогти або вступитися за беззахисного. Ніколи не ховався за спинами інших у важких випадках. Він став взірцем для свого небожа і виховав його патріотом України. Тому ніхто з місцевих не здивувався, що чоловік у 2015 році взяв у руки зброю, щоб боронити Вітчизну.
«За його бойовою історією дійсно можна писати хроніку війни. У 2015-2019 роках брав участь в АТО/ООС, у лютому 2022 року – знову взяв зброю, щоб захищати країну від масштабного ворожого вторгнення. Воював у лавах 131-го окремого розвідувального батальйону імені полковника Євгена Коновальця. Був старшим розвідником, головним сержантом 2-го розвідувального взводу», – повідомила Вінницька міська рада.
Саме із цим містом пов’язані останні роки життя Олега. Тут він працював на кондитерській фабриці у мирний час, а згодом неподалік обласного центру була його військова частина. Саме у Вінниці під час однієї з ротацій він познайомився з вінницькою журналісткою, відомою волонтеркою і меценаткою Аріною Кантоністовою. Пара одружилася, і влітку 2022 року у них з’явилася на світ донька Катруся.
«Це була дуже надійна людина, ви навіть не уявляєте! Для мене він став братом. Був братом і залишиться братом. Олег дуже радів донечці. Це треба було бачити, які почуття переповнювали його, коли брав дитину на руки», – згадує хрещений батько Катрусі, журналіст Олексій Керман.
Однак повною мірою насолодитися батьківством Олег не встиг, тому що ще в перші дні повномасштабного вторгнення пішов добровольцем до війська. Він пройшов із боями Херсонську, Харківську, Луганську, Донецьку та Запорізьку області, останнім часом бився на Оріхівському напрямку. За відвагу та зразкову службу відзначений високими відзнаками: медаллю «За військову службу Україні», іншими медалями.
«Ми ходили з Олегом на всі завдання. Були впевнені в його професійності та надійності. Він ніколи не підводив товаришів, командування та Україну. На завданнях – зосереджений, на відпочинку – душа компанії, – згадує кум і побратим «Добрий». – Ми багато чого пережили разом. Він завжди йшов першим у бій. Навіть коли я очолював групу як перший, то Олег завжди був попереду. У миті, коли зникала віра і опускалися руки, Олег надихав. Було таке, що ховалися, і в цей момент між нами пролетів уламок. Ми подивилися один на одного: «Не сьогодні».
Йому ще випала можливість з’їздити на день народження дитини.
«Свято було чудове. У нас був спільний танець. Ми танцювали з ним, як в останній раз, і відчуття були, як в той момент, коли ми з ним тільки познайомилися. Ми мріяли поїхати на відпочинок, тому що за вісім років у нас так і не було медового місяця», – згадує дружина.
А 26 серпня 2025 року Олег Кривогуз помер. Це сталося поблизу села Приморське Василівського району Запорізької області. Разом із товаришами він рухався на зміну, але їхній підрозділ потрапив у пастку. Під час бою Олег отримав смертельне поранення…
Герою назавжди залишилося 44 роки. Побратими, які приїжджали попрощатися зі своїм «Ворчуном», говорили, що він був достойною людиною. Він любив Вітчизну, але це не було чимось напоказ. Він зберігав цю любов глибоко в серці та проніс її через усе своє життя, підтверджуючи діями. Згадували, що він був досвідченим воїном і справедливою людиною, завжди готовою захистити інших.
Побратими Олега Кривогуза залишили для маленької Катрусі короткі спогади про те, яким знали її тата. Написали їх на прапорі, який розстелили на труні загиблого захисника.
Вінниця попрощалася з Олегом Кривогузом 22 вересня 2025 року. Героя поховали на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Вічна пам’ять та слава Воїну!
Антоніна Мніх
Фото із соцмереж Аріни Кантоністової та Суспільного
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'ять Вінниця Війна Хвильовий Війна з Росією “`