Українська авіаційна сфера зберігає важливі технологічні можливості та забезпечує надходження валюти. Відсутність підтримки від держави може спричинити втрату здатності конкурувати.
Авіаційна сфера продовжує бути одним із нечисленних секторів української економіки з високою додатковою вартістю, тривалими інвестиційними циклами та суттєвою експортною віддачею. У період повномасштабної війни вона не тільки утримує важливі технологічні можливості та трудові ресурси, але і продовжує генерувати валютні і податкові надходження. В даних обставинах для держави важливо продовжувати підтримувати авіаційний сектор в Україні, вважає голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України Руслан Мельниченко.
“Авіаційна сфера – один з небагатьох секторів з високою додатковою вартістю, тривалими інвестиційними циклами і значною експортною віддачею. У час війни вона не тільки зберігає важливі можливості, але і продовжує генерувати валютний прибуток і податки”, – зауважив Руслан Мельниченко.
Скасування спеціальних режимів і збільшення вартості капіталу
У той же час, за його словами, рішення уряду про анулювання з 1 січня 2025 року спеціальних податкових режимів для авіабудування вже має негативні економічні наслідки. Подібний підхід до регулювання створив інфляцію собівартості, знищив обіговий капітал і викликав ризик зриву угод, в яких податок на прибуток не був врахований у цінах.
Руслан Мельниченко зазначив, що для авіаційної сфери, яка володіє тривалим циклом розробки та сертифікації, це означає не просто збільшення податкового навантаження, а підвищення ціни капіталу та втрату конкурентної позиції.
“Для галузей із тривалим циклом розробки та сертифікації це означає підвищення вартості капіталу і втрату конкурентоздатності саме тоді, коли країні потрібні робочі місця, експорт і технологічна незалежність”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Зберегли авіаційний сектор завдяки пільгам
Окремо Мельниченко спростовує поширену тезу про неефективність галузевих пільг. Згідно з його словами, завдяки пільгам, які діяли в авіаційній сфері до 1 січня 2025 року, Україна зберегла повний цикл створення і підтримки авіатехніки, реалізувала нові типи літаків і двигунів, а модернізаційні програми дозволили утримати робочі місця і кваліфікованих працівників.
“На ринку сервісу і ремонту гелікоптерів радянської розробки після капітальних робіт в Україні ресурс машин становить 4-8 років, а близько 40% валютного прибутку від послуг повертається в економіку. Це приклад того, як “тривалі” галузі повертають державі більше за рахунок зарплат, ПДВ в ланцюгах постачання та експорту, ніж за рахунок миттєвого податку на прибуток у рік інвестицій”, – навів приклад Руслан Мельниченко.
Defence City як інструмент зниження вартості капіталу
Другим системним фактором Мельниченко називає регуляторну передбачуваність.
“Другий системний фактор – регуляторна передбачуваність. ЄС використовує жорсткі імпортно-експортні обмеження щодо рф, але супроводжує їх детальними винятками і перехідними положеннями, щоб сумлінні оператори могли планувати постачання і сервіси. Коли трактування норм “походження/території” для виробів довоєнного виробництва з третіх країн є однорідними, бізнес зменшує транзакційні витрати і премію за ризик; коли ж ні – збільшуються собівартість, зриви ланцюгів і кредитні спреди. Для авіації це безпосередньо конвертується у втрату маржі на експортних угодах і відтік кадрів”, – зазначив він.
У цьому контексті ключову роль, за словами Мельниченка, може зіграти спеціальний режим Defence City, що надає податкові пільги та спрощені процедури для оборонних підприємств. На його думку, Defence City може стати важливим інструментом зменшення вартості капіталу і відновлення інвестиційних циклів зокрема у виробників із подвійним призначенням.
Законодавство передбачає дію спецрежиму до 2036 року, формування реєстру резидентів Міністерством оборони України, а також податкові стимули та спрощення митних процедур.
Варто зазначити, що серед податкових стимулів звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування підприємствами ОПК коштів у свій розвиток, а також звільнення від земельного, майнового та екологічного податків.
Крім того, для резидентів Defence City діятимуть спрощені митні процедури; спеціальні гарантії захисту інформації та конфіденційності даних підприємства під час дії режиму; державна підтримка релокації та підвищення захищеності виробничих потужностей у разі необхідності.
Особливо важливою, на думку Руслана Мельниченка, для авіаційної сфери є норма щодо зниженого порогу “кваліфікованого доходу”.
“Ключова для авіації норма – знижений поріг “кваліфікованого доходу” для входу (в резидентство Defence City – ред.): 75% для більшості резидентів і 50% – для підприємств авіабудування. Саме цей 50-відсотковий поріг враховує структуру виручки авіадвигунів, бортової електроніки та компонентів із суттєвою часткою цивільних продажів і відкриває доступ до режиму для широкого кола виробників”, – пояснив голова юридичного комітету Аерокосмічної Асоціації України.
Згідно з його словами, звільнення від податку на прибуток за умови реінвестування перетворює пільгу на “інвестиційний буфер” для науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), випробувань і сертифікації з тривалим циклом окупності.
Тривалі інвестиції замість короткого фіскального ефекту
Підсумовуючи, Мельниченко підкреслює необхідність стратегічного вибору держави.
“Сьогодні вибір полягає не між “давати пільги” чи “економити бюджет”, а між двома моделями доходів держави: коротким фіскальним приростом за рахунок оподаткування інвестицій у рік витрат і стійким потоком податків і валюти за рахунок зростання експорту, зайнятості й технологічної бази”, – наголошує юрист.
За його словами, світовий досвід показує, що відновлення втрачених авіаційних компетенцій триває десятиліттями і коштує кратно дорожче, ніж їхнє збереження.
“Для України, яка прагне швидкої післявоєнної модернізації, оптимальним є курс на тривалі інвестиції в авіацію з прозорими правилами та вимірюваним ефектом: 50% поріг для авіабудування в Defence City, реінвестування прибутку в НДДКР, спрощення торгівлі та уніфікація імпортних трактувань. Це зменшує вартість капіталу, зберігає висококваліфіковану зайнятість і зміцнює обороноздатність”, – резюмував Руслан Мельниченко.
Нагадаємо
Як повідомляв УНН, на початку січня статус резидента Defence City отримало перше підприємство – виробник безпілотників, зокрема дронів “Vampire”, “Shrike” та перехоплювачів “шахедів”, які росія використовує для масованих ударів по території України.
Під час підготовки ключових законопроєктів, які створюють правову основу для запуску Defence City – спеціального режиму підтримки оборонно-промислового комплексу, а саме законопроєктів №13420 та №13421 пропозиції авіабудівної галузі були враховані частково.
Зокрема, не були враховані ініціативи щодо розширення підстав для включення підприємств до Переліку резидентів – пропонувалося враховувати не лише контракти Міноборони, а й міжнародні договори у сфері оборони та подвійного призначення. Також відхилили пропозицію додати до напрямів використання звільненого від оподаткування прибутку фінансування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з літакобудування. Не було підтримано і ідею встановити окремий порядок використання вивільнених коштів суб’єктами літакобудування за рішенням Кабінету Міністрів України (по аналогії з постановою КМУ від 07.06.2017 №476, яка діяла до 01.01.2025 року). Окрім того, не була помʼякшена норма щодо відсутності відкритих кримінальних проваджень проти компаній.
Попри наявність усіх підзаконних актів і задекларовану готовність держави підтримувати підприємства ОПК, станом на початок 2026 року статус резидента, як уже зазначалося, отримало лише одне підприємство.
Очевидно йдеться не про відсутність інтересу з боку бізнесу, а про надмірну складність самої процедури та наджорсткі критерії відбору, що звужує коло потенційних резидентів.
Після запуску роботи спецрежиму стало зрозуміло, що для багатьох середніх виробників, у тому числі з авіаційної галузі, бар’єри залишаються стримуючим фактором, навіть попри очевидні фінансові вигоди.
Таким чином виникає ризик того, що Defence City може перетворитися у режим для обраних великих гравців, і не стане масовим інструментом розвитку оборонної промисловості.
Очевидно, що законодавство про Defence City потребує доопрацювання. Ідеться не про зміну концепції, а про точкове спрощення процедур, чіткіші критерії резидентства, більшу гнучкість щодо фінансових і формальних вимог та зменшення регуляторної невизначеності. Без цього темпи приєднання нових резидентів і реальний ефект для галузі можуть залишитися дуже низькими.