Кожного свідомого громадянина України сьогодні дуже хвилює не лише ситуація на фронті та прискорення надання західної допомоги, а й боротьба з корупцією, відсутність конче потрібних реформ, без яких ми не можемо рухатися далі, дії й помилки влади, зміни всередині суспільства тощо. Аналізуючи ці процеси, треба слухати фахівців, а не диванних експертів. Таких, наприклад, як професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань, який від 2014 року як волонтер і політолог неодноразово бував і в Донецькому аеропорту, і в інших гарячих точках.
— Олексію Васильовичу, коли торік загарбники стояли біля Києва, одна частина суспільства пішла на фронт, друга з усіх сил почала допомагати армії та тим, хто страждає від війни, третя поїхала з країни. У всіх була одна-єдина ціль — вижити та дати відсіч ворогу. Але, як виявилося, ми зовсім ненадовго змогли забути про внутрішні чвари, з’ясування, хто більше любить Україну, хто й що робить не так. У нас постійно трапляються скандали, яким дуже радіють кремлівські пропагандисти. Ворог чітко усвідомив, що ми незламні на фронті, але йому дуже допомагають досягнути мети розколи нашого суспільства всередині та внутрішня політична нестабільність. Чому, коли до завершення війни ще так далеко, з нами відбувається таке?
— Знаєте, я не думаю, що нам треба перебільшувати й говорити про розкол всередині нашого суспільства. Дійсно є відмінності, є суперечності, є конфлікти. Але це є основа розвитку, основа демократії.
Люди різні, вони по-різному оцінюють ситуацію, у них різні підходи до розв’язання проблем. Якби у нас все було закручено гайками, як в тоталітарній Північній Кореї, або в Ірані, або в Китаї, де все контролює держава, це було б єдине суспільство, яке б в єдиному пориві підтримувало владу. Однак ми ж бачимо, що навіть путіну не вдається закрутити гайки у себе в росії. А у нас надзвичайно високий рівень демократії для країни, яка воює.
Проблеми дійсно є. Але головне, що в Україні зберігається внутрішнє обговорювання. І це дуже важливо. При цьому, якщо говорити про експертне середовище і навіть про провідних політиків, ми все одно на внутрішніх дебатах намагаємося стримувати себе в критиці влади.
Тому б сказав так. Я не бачу внутрішньої політичної нестабільності й не бачу розколу. Навпаки, ми стали більш зцементовані. А якщо говорити про суперечки, думаю, що насамперед ми занадто багато уваги приділяємо соціальним мережам, де панують прагнення привернути увагу до себе, до своїх поглядів, прагнення драматизувати, скандалізувати й т.д. Коли читаєш Facebook та Telegram, особливо якщо з’являються якісь неперевірені повідомлення, то там дійсно один на одного нападає, а дискусії перетворюються на якусь ворожість зі взаємними звинуваченнями.
Але таке було й до війни. Тому давайте все-таки підійматися над рівнем соцмереж, коли оцінюємо в цілому ситуацію в суспільстві. Я даю такі поради своїм слухачам, студентам, знайомим і навіть мамі. Коли вона обурюється тим, що не передають в режимі онлайн засідання Верховної Ради, я кажу: «Це питання безпеки. Все передають в запису — з запізненням на один день. Чому одразу так сприймати ситуацію?»
Тепер наведу кілька цифр, щоб ми побачили, які у нас здобутки й в чому є проблеми. У серпневому опитуванні Фонду «Демократичні ініціативи» ми запитали: «Чи ви пишаєтеся тим, що ви є громадянином України?» 89% респондентів пишаються. Це фіксують всі компанії, які проводять опитування. Це, мабуть, найбільший відсоток, який у нас колись був.
Чи є відмінності по регіонах? Звичайно. Найвищі цифри це Захід — 95%, Центр — 90%, Схід трохи менше — 76%, але це все одно дуже багато, це великий рух вперед. Не пишаються або скоріше не пишаються своїм громадянством там 17%.
А в березні цього року ми поставили питання: «Чи путін це є сучасний Гітлер?» Академічно воно не зовсім коректне, але важливо, що думають люди. В цілому 94% українців погодилися з такою думкою, на Сході — 92%, на Півдні — 93%. Тобто тут відмінності немає.
Ще раз. Головна теза полягає в тому, що так, у нас лишаються відмінності. І вони будуть, вони нікуди не зникнуть. Але все-таки регіони сильно зблизилися. Оці геополітичні, конфесійні або мовні розколи, на яких грали до війни, радикально зменшилися. Що теж дуже важливо.
«У серпневому опитуванні Фонду «Демократичні ініціативи» ми запитали: «Чи ви пишаєтеся тим, що ви є громадянином України?» 89% респондентів пишаються. Це, мабуть, найбільший відсоток, який у нас колись був», – розповів Олексій Гарань
— Вже зрозуміло, що йде війна на виснаження, що ми біжимо марафон, тому нам вкрай потрібне дуже ефективне державне управління. А його немає. Ми маємо подолати корупцію та управлінський хаос, переглянути податкову політику, державну підтримку, доходи та витрати тощо. Чому ми не здатні зробити це все?
— Давайте так. Ми вистояли? Україна не завалилася? Влада при всій критиці не завалилася, правда? Люди отримують пенсії та зарплати. Тому те, на що розраховував путін, не відбулося. Це дуже важливий підсумок.
Щодо подолання корупції, це не та проблема, яка виникла сьогодні. Вона була і раніше. Звичайно, ми можемо говорити, що треба багато зробити, що потрібний тиск на владу. При цьому у нас є певний вектор. Він з’явився у 2014 році, коли насправді корупція послабилася, але у громадян склалося уявлення, що вона посилилася. Парадокс полягав у тому, що ми про це явище просто стали більше говорити.
Наведу свіжі цифри про ситуацію зараз. 53% опитаних вважають, що навіть в умовах воєнного стану можна критикувати владу за корупцію, причому ці люди не поділяють думку, що така критика дестабілізує країну та зменшує довіру закордонних партнерів. А 55% погоджуються з тим, що військову допомогу нам мають надавати за умови ефективної боротьби з цим явищем. Якщо чесно, я не зовсім згодний з цією тезою, тому що вважаю, що ми маємо отримувати допомогу апріорі. Але більшість наших громадян вважає, що ця теза достатньо справедлива.