“`html
Що таке американський ізоляціонізм і чому він повернувся 22.01.2026 17:48 Укрінформ США знову згадують, що вони «далеко», але справа не лише в доктрині Монро
США – значний гравець у світовій геополітиці, жаданий та впливовий партнер. Європейці, особливо у скрутні моменти, систематично зверталися до американців за допомогою. Сьогодні, в період другої каденції Дональда Трампа, багато хто критикує зовнішню політику США, вбачаючи в ній чітко виражені ізоляціоністські схильності. Стверджують, це навмисне усунення провідної політико-економічної держави світу від нагальних європейських питань – повторення помилок міжвоєнного періоду, 30-х років ХХ століття, коли політика ізоляціонізму США була особливо помітною. Але що ж таке «американський ізоляціонізм»? З чого він зароджувався? Де його корені? І взагалі: чи правомірний цей термін?
ТОНКОЩІ ТЕРМІНОЛОГІЇ
«Ізоляціонізм» – це стратегія максимальної відмови від господарських, політичних, культурних зв’язків з іншими державами. Найбільш показові випадки ізоляційної зовнішньої політики – Китай XVII ст., Японія XVIII ст., Корея XIX ст. і Північна Корея XX ст. Навряд чи можна назвати США державою, яка протягом свого існування дотримувалася стратегії 100% ізоляціонізму. На комерційному, дипломатичному рівнях американці завжди співпрацювали з іноземними державами. Не варто забувати й про культурну – майже родинну – спорідненість Америки з Європою. З самого початку американська зовнішня стратегія розумілася не як відмова від контактів чи співпраці зі світом, а як уникнення втручання у світові конфлікти, які безпосередньо їх не зачіпали.
ПОЧАТОК: ФРАНЦУЗЬКИЙ БОРГ І АМЕРИКАНСЬКА ВІДМОВА ВІД ВІЙНИ
Франція була важливим союзником американців у війні за незалежність. Без французької військової допомоги – зброєю і досвідченими офіцерами, а також значними позиками – вони б не здобули свободу. Та й ідеї Французької революції виходили з тих самих інтелектуальних джерел, що й ті, які надихали Америку, – це були ідеї Руссо і Монтеск’є. Але в 1793 році, коли Франція звернулася до США по військову допомогу, американці, висловивши безумовну підтримку на дипломатичному рівні, зайняли чітко нейтральну позицію.
Ось як це відбувалося: у квітні 1793 року Джордж Вашингтон дізнався про війну між Францією та Англією. Нагадаємо, що революційна Франція після страти короля Людовіка ХVІ оголосила війну Англії та Голландії. Європу лихоманило, на континенті тривав тривалий військовий конфлікт, який тільки розгорявся. Американцям необхідно було визначатися. Адміністрація кабінету Джорджа Вашингтона була фактично розділена на франкофілів і англофілів. Державний секретар Томас Джефферсон виступав за тісну взаємодію з Францією (він 4 роки був там послом), а отже й за надання їй військової допомоги, тоді як міністр фінансів Александер Гамільтон наполягав на зближенні з Англією. А все для того, щоб уникнути війни і запобігти зриву вигідних торгових угод – 90% американського імпорту припадало на Англію. Сам Вашингтон дотримувався недвозначної позиції: ніяких союзів – тільки нейтралітет; головне завдання – не дати втягнути себе у війну. Коли новоприбулий посол Франції у США почав активно вербувати американців до лав французької армії, а ті радо й з ентузіазмом відгукнулися, Вашингтон розцінив це як втручання у внутрішні справи США. Посла ледь не депортували до Франції, а співгромадян, охочих воювати на чиємусь боці, попередили: або назавжди покидаєте США, або сидітимете у в’язниці.
КЛЮЧ ВІД БАСТИЛІЇ ТА ЛАТУННІ ПРЯЖКИ ДО ЧЕРЕВИКІВ У ВІДПОВІДЬ
“`