“`html
Пам’яті воїна Іллі Наумчука (позивний «Молодість») Хвилина тиші 20.01.2026 09:00 Укрінформ Прожив дуже нетривале, проте насичене подіями життя – був наполегливим, радісним і мав багато приятелів
Ілля з’явився на світ 2 серпня 2005 року. Його юні роки минули у місті Красилів Хмельницької області. Після закінчення школи вступив до Хмельницького торговельно-економічного професійного коледжу за фахом «готельно-ресторанна справа».
Ще з часів навчання у школі зацікавився історією України, що формувало особистий світогляд, Це виділяло юнака серед ровесників.
Ілля встиг попрацювати в невеликому готелі, згодом слюсарем на Красилівському агрегатному заводі. Зі слів близьких і друзів, після початку повномасштабної російсько-української війни хлопець завзято йшов до мети стати на оборону України.
З 2023 року він брав участь у військових тренуваннях молодіжної патріотичної організації у Хмельницькому та Києві. Загартовував тіло і дух, щоб зі зброєю в руках боронити Вітчизну під час повномасштабної війни.
У лютому 2025 року успішно пройшов тижневе випробування штурмовика від 3 ОШБр. Після співбесіди у березні підписав договір з бригадою.
Ілля служив вогнеметником 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини А4638. Зокрема, здійснював завдання з товаришами по зброї на Харківщині та Луганщині. Позивним хлопця стало слово «Молодість».
Життя хороброго і мужнього 20-річного оборонця припинилося 28 серпня 2025 року неподалік Новоєгорівки Сватівського району Луганської області.
В останню путь Іллю Наумчука провели 3 вересня 2025 року в Красилові.
Юнак до останнього подиху був відданий військовій присязі та загинув на полі битви, як великий звитяжець, захищаючи рідну землю, промовила на прощанні голова Красилівської громади Ніла Островська.
«Друзі та побратими запам’ятають нашого Іллю добрим та відкритим, непідробним і завжди усміхненим. Таким він був – обожнював життя, але найбільше любив Україну, любив свою маму, свого тата, свою сім’ю, але не зміг собі дозволити залишитися вдома, хоча мав на це повне право», – додала очільниця.
«Втрата такої молодої людини — невимовно тяжка. Він віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє, і цей подвиг назавжди залишиться у пам’яті», – підкреслила громадська активістка Олена Пилипюк.
Найбільшу скорботу від втрати відчувають рідні: мати Наталія Казимирівна і батько Сергій Аркадійович, бабуся Віра Василівна, сестри Ганна та Христина.
Оборонця поховали на Алеї Слави.
Вічна шана Герою!
Фото з сайту Красилівської міської територіальної громади
За матеріалами Красилівської міської територіальної громади та руху «Центурія»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
Пам'ять Війна Війна з Росією Хвилина мовчання “`