Вшанування пам’яті азовця Олександра Дроздова Момент тиші 04.01.2026 09:00 Укрінформ «Благаю тебе, кохай, не забувай, досліджуй, дорожи та бережи Україну у своїй душі», – занотував він у посланні-заповіті до своєї донечки
36-річний солдат 12 бригади особливого призначення «Азов» Олександр Дроздов із позивним «Дрозд» поліг у битві 19 грудня 2024 року біля села Новоспаське, Бахмутського району, Донецької області.
«Дрозд» загинув разом із товаришем Богданом «Гетьманом» Кірдо. По розташуванню азовців-дронарів у залишеному будинку росіяни вгатили з «Граду». Дивом врятувався лише 24-річний Сергій Седляр з Оболоні, який отримав важкі термічні ураження та безліч осколкових травм.
Поховали «Дрозда» у закритій домовині на столичному Берковецькому цвинтарі. У захисника залишилися донька Злата, рідні та сестра. Біля могили Сашка залишили місце для його побратима «Гетьмана», тіло якого було у морзі без ідентифікації через відсутність ДНК-підтвердження.
Юнак з київського Виноградаря міг відлагодити будь-яку апаратуру, знімав фільми, запам’ятовував все миттєво і не виносив упереджень, переказує «Вечірній Київ» оповідь Олександра Дроздова.
Учасник АТО працював у цивільному житті в кіноіндустрії. Був звукооператором, кінооператором, а також головним постановником світла на знімальному майданчику. Плекав мрії про режисування та навчання у Варшавській школі кінематографії.
З початком тотальної агресії Сашко добровільно вступив до лав Збройних сил України, незважаючи на інвалідність, яку отримав під час зіткнення з п’яними міліціонерами у січні 2015 року у мирному Києві. Тоді командира БМП, захисника Дебальцевого Олександра Дроздова на рідному Виноградарі підстрелила та побила компанія колишніх і теперішніх «ментів». Одна з куль розірвала артерію, він втратив багато крові, рухливість руки та отримав інвалідність II групи.
Сашко народився 16 січня 1988 року у Києві. З малечку обстоював справедливість, вмів захистити себе і своїх рідних. Зоя Олександрівна згадує, як була вражена, коли до 5-річного сина прийшли дівчатка років дванадцяти: «Чи можна Сашу? Він повинен нас по-чесному розсудити». А у 10 років самотужки дав відсіч у дворі хлопцям, які були старші за нього, після чого місцеві хулігани стали обходити його стороною.
Сашка було неможливо не помітити. Високий, показний, завжди одягнений з естетикою — навіть на випускному у гімназії він категорично відмовився від чорного костюма. «Мамо, який чорний? Тільки білий», — промовив він тоді. І його білий костюм насправді виглядав найкраще з-поміж усіх.
Але найбільше Сашко виділявся не зовнішністю — а тим, як сприймав світ. З дитинства мав «операторський» погляд: бачив епізод там, де інші бачили збіги обставин. Одного разу 12-річний хлопчик заглянув до мами у кімнату, подивився на екран телевізора і з обуренням відзначив: «Так кепсько знято! То чиїсь пальці у кадрі, то якась пляма. Як ти можеш таке дивитися?»
Одного разу одразу після закінчення гімназії приятель запропонував 16-річному Сашкові піти працювати на кіностудію імені Олександра Довженка, буцімто його батько обіймає там посаду, отже допоможе. З того часу він надовго поєднав свою долю з виробництвом кінофільмів. Був в захваті та вивчав одну професію за іншою — звукооператор, кінооператор, освітлювач.
Працював у компаніях з виробництва фільмів, музичних кліпів, телевізійних програм, зокрема в «Ілюмінаторі», «Старлайт Філмс» та «Фемілі Сінема». В останні роки у цивільному житті був гафером — головним фахівцем з освітлення.
Після одруження народилася донечка Злата, яку батько дуже любив. На жаль, життєві шляхи Саші та Насті розійшлися. Подружжя офіційно розірвало шлюб у 2023 році, коли чоловік вже вдруге перебував на війні.
У 2014 році, коли почалася збройна агресія РФ проти України, Сашка призвали до 30 механізованої бригади, де він став командиром БМП і був одним з учасників оборони Дебальцевого.
А страшного ранку 24 лютого 2022-го Сашко завіз автомобілем доньку з дружиною до своєї сестри у Львів, а вранці 25 лютого прибув до свого районного ТЦК у Києві. Військком, побачивши відмітку про інвалідність у його посвідченні, наказав повертатися додому. «А я нікуди не піду», — відповів Дроздов і наполіг на своєму.
Спершу «Дрозд» боронив Київ та Васильків. А у липні 2022-го Сашко перейшов до 12 бригади спеціального призначення Нацгвардії «Азов». Навчився на артилериста, а потім самостійно освоїв навички керування дронами та став оператором БпЛА. Пройшов з «Азовом» весь шлях на Донецькому напрямку від Великої Новосілки і до Нью-Йорка.
Оператор дронів, 24-річний Сергій Седляр на позивний «Яша» пів року воював поруч із «Дроздом» і «Гетьманом», каже, що Сашко був для нього як другий батько.
«Він вмів бути ватажком без крику. Справжній лідер, який не лише роздає вказівки, а й виконує разом з тобою. Наставник у всьому, особливо що торкається дронів. На курсах викладають основи, як підняти та приземлити БпЛА. Але існує купа нюансів, налаштувань, малих рішень, які я засвоїв тільки завдяки «Дрозду»… Всі його шанували за професіоналізм і витримку», — ділиться Сергій.
За його словами, побратими раділи, коли їхня трійця першою заходила на нову позицію. Тому що знали, що коли їх там змінять — буде, де ночувати та де їжу приготувати. Київські хлопці будь-яку руїну намагалися перетворити на затишний куточок.
Сашко товаришував із Богданом Кірдо з дитинства, вони мешкали поруч на Виноградарі. На війну Богдан пішов слідом за другом — на рік пізніше. Сашко зробив все, щоб Богдан потрапив у його підрозділ. Вони завжди були разом — на позиціях, ротаціях, у відпустках. Разом і загинули.
Вранці 19 грудня 2024 року Сашко, Богдан і Сергій перебували на позиції біля села Новоспаське Бахмутського району. Ворог атакував посадку і хлопці з підвалу відпрацювали по загарбниках влучними скидами з квадрокоптерів, успішно відбивши атаку. Згодом готувалися виконати нове завдання: замінувати за допомогою дронів дорогу.
«За боєкомплект у нас відповідав „Гетьман“. Поки він готував міни, Сашко ліг перепочити. Я теж на мить задрімав. Враз — свист, вибух і темрява», — пригадує Сергій. Озирнувшись довкола усвідомив, що залишився живим тільки він один.
Згодом Сергій довідався, що окупанти вдарили по них з реактивної системи залпового вогню, мабуть з «Граду». Боєкомплект хлопців вибухнув, а бетонна плита, під якою вони ховалися, впала на бік. Тіло «Гетьмана», який опинився в епіцентрі вибуху, знайшли наступного дня, «Дрозда» — через день.
На війні Сашко написав доньці лист-заповіт, у якому є такі слова: «Благаю тебе, кохай, не забувай, досліджуй, дорожи та бережи Україну у своїй душі. Бо це я, це ти, це мама тендітна та ніжна, це твої дідусі та бабусі кмітливі та розумні, це всі, кого ти знаєш зараз, коли тобі лише 6 рочки!»
Вічна пам’ять і слава герою!
Фото із сайту Вечірній Київ
Азов Вшанування пам'яті Момент тиші