“`html
Чому Зеленський оприлюднив «неузгоджений» мирний план 26.12.2025 10:00 Укрінформ Україна зафіксувала свою позицію: тепер кожен у світі побачить, як Росія відкидатиме мирний план, в якому об’єктивно вже сама зацікавлена.
Останній тиждень 2025 року почався вже як зазвичай. Після переговорів у Маямі представник Кремля Дмитрієв заявив, що все там було «конструктивно», а представник Білого дому Стів Віткофф і зовсім повторив часто чуте: мовляв Путін «бажає миру». У перекладі на реальну мову це означає, що Росія продовжує гаяти час. Путін досі думає, що він переможе у війні, що ще трохи і він на білому коні кудись там в’їде, хоча насправді Росія вже програла війну, яку розпочала, і масштаби з наслідками цієї поразки ростуть із кожним тижнем і місяцем.
Ще одна деталь, яка повністю характеризує сучасний світ: як стверджують ЗМІ, Ушаков, представник Путіна, військового злочинця, який почав у Європі агресивну війну, найжахливішу з часів Другої світової, має зухвалість говорити, що пропозиції, які «впровадили або намагаються впровадити європейці з українцями (…) не покращують можливість досягнення довготривалого миру».
Залишається погодитися з відомим українським коментатором Вадимом Денисенком: так, Путін перестав побоюватися Трампа і в цьому – одна з головних проблем нинішнього моменту. Чи зможуть Сполучені Штати повернути у цій проблемі статус-кво? Ну, для початку цього треба захотіти.
І в різдвяній промові президент Сполучених Штатів заявив, що повертається до вирішення проблем України, Росії та Китаю. Досвід нас вчить, що не варто поспішати оцінювати та коментувати ці слова Дональда Трампа. Бо по-різному може бути… Тож Україні та її союзникам безумовно доведеться продовжити дипломатичну гру із задобрюваннями господаря Білого дому. А ще знову нам залишається усіма можливими засобами – далекобійними, дипломатичними, економічними – позбавляти російського ворога його ілюзій. В тому числі й тих, про які пише пан Денисенко: Росія більше не буде ані другим, ані третім, ані будь-яким полюсом світу. Хоча ні, полюсом ницості та безкарності вона ще деякий час залишатиметься.
Саме під цим поглядом варто дивитися й на несподівану публічну, на рівні Президента України, «презентацію» мирного плану з 20-ти пунктів, «майже» узгодженого з представниками США в Маямі. Велика частина цих пунктів вже відома і кілька тижнів обговорюється пресою. І ми не будемо тут повторювати загальновідоме. Ті самі пункти – про територіальні поступки, тобто, демілітаризовану вільну економічну зону на заході українського Донбасу, а також про долю Запорізької АЕС – залишаються неузгодженими. Немає сумнівів і в тому, що Росія, Путін такого не підпише. Про це вже, власне, заявили в його обслузі й Ушаков, і Рябков, і Пєсков.
З росіянами все зрозуміло. Адже фактично це означало б визнання поразки Путіна. Бо головне в 20-ти пунктах те, що Україна без варіантів залишиться поза сферою впливу Кремля. Мрії, що ми будемо «сірою зоною», озвучені нещодавно угорським прем'єром Орбаном, також вигадка. Цього вже не дозволимо не лише ми, а й Європа, яка визнала Рашу основною загрозою для себе і для якої Україна – щит. Це остаточно стало очевидно минулого тижня, з промови німецького канцлера Фрідріха Мерца на партійному з'їзді ХДС у Мюнхені. (Ми писали про це минулого тижня). І заява французького президента Макрона про необхідність відновлення інформаційного обміну з Кремлем – фактично про те саме. Європа не хоче залишатися без права голосу в тіні сучасної американської дипломатії. Тож висновок: Путіну ніяк неможливо буде видати таку мирну угоду за «перемогу» скаженому й одурманеному російському плебсу. Адже пропаганда – здається, єдине, що працює в рашистів бездоганно…
Повернімося до головної новини середи. Навіщо тоді Президент Зеленський вийшов з такою «не сенсацією» до журналістів? З великою ймовірністю це зроблено для того, щоб зафіксувати позицію, щоб усі, включно з Дональдом Трампом, бачили, що саме відкидатиме російська сторона у узгодженому мирному плані. Кремль докладатиме зусиль, щоб зробити проєкт таким, який не погодиться підписати вже Україна. Звісно, майже все у цьому переговорному процесі знову залежатиме від Білого дому, але ми свою позицію зафіксували, включно із визнанням можливості проведення в Україні референдуму щодо територіального питання. Тобто публічне «висвітлення» української позиції – це було зроблено правильно. А як там буде з «референдумом» – це ще невідомо, тим більше, що в Україні таку перспективу більшість оглядачів з різних причин не підтримує.
В якій ситуації у підсумку опинився наш ворог? Хоч він Трампа більше не боїться, але використовувати його для досягнення своїх цілей розраховує й надалі. Тому з переговорного процесу Москва не вийде. Але тут варто повторити: час вже грає проти агресора.
Політолог Олег Саакян вірно згадав у ролику на Ютубі казку Пушкіна про золоту рибку. Бо є факт: Росія вже пропустила найвигідніший для себе момент, коли треба було виходити з війни з найбільшими для себе здобутками. Це був початок 2025 року, коли до влади у США прийшов Дональд Трамп, а через місяць стався скандал в Овальному кабінеті.
Його причину досі намагаються трактувати як помилку українського Президента. Але давайте згадаємо те 28 лютого неупереджено – це був наслідок реального настрою і рівня розуміння України в новій американській адміністрації. Тоді у Вашингтоні ще вірили щиро у швидкий «мир» за наш рахунок. І саме тоді Київ був у найгіршій позиції у відносинах з тими, хто його так чи інакше підтримував протягом усієї Великої війни. За Україною тоді ще не стояла та Європа, яка прокинулася, яка згадала і про ганьбу Мюнхена-1938, і про безпекову конференцію у Мюнхені-2025. Тобто спроб задобрити агресора за чужий рахунок більше не буде, а промова американського віцепрезидента європейцями взята до уваги і з неї зроблені адекватні висновки.
Тож тепер Кремль стоїть перед дилемою: закінчення війни загрожує руйнівним катаклізмом у Росії, яка не досягла своєї мети в Україні, а її продовження – обернеться тим, що «золота рибка», яка явилася «рятівником Кремля» 20 січня 2025 року, «махне хвостом» і поверне Путіна до «розбитого корита» – війну доведеться повертати в режим низької інтенсивності. Але чи можливо це, в принципі, для охопленої темним божевіллям Росії в тому тупику, в який вона сама себе загнала?
Це тепер нагадує картинку «Полювання на мамонта» зі шкільного підручника історії. Нагадую, що там було зображено: мамонт провалився в яму-пастку, а люди у шкурах з краю тієї ями добивають його каменюччям і палками. Що було далі? Мамонта з'їли. А його скелет нащадки зібрали по кісточці і встановили в природничому музеї… Так буде і з постімперською Росією. Звісно, європейці вже не у шкурах, а в руках у них не палки, але вони так само сповнені рішучості покінчити із безвихідним страхом перед кривавим анахронізмом, під назвою «Російська Федерація», читай – Російська імперія. Тому суть не змінюється: нинішня Раша не вписується в сучасність, вона є історично приреченою. Десь на краю цієї пастки стоїть українець з піднятою над головою найбільшою каменюкою справедливого гніву, він і завдасть, вже завдав (!) смертельного удару скаженому мастодонту. Амінь.
Олег НОВИЧЕНКО, Київ
Війна з Росією Мирний план “`