Навіщо у війську… «Таргани» Репортаж 25.12.2025 10:50 Укрінформ Роботи на передовій здійснюють серйозні завдання, які не під силу людині.
Подолати шлях у 20 і більше кілометрів, не привертаючи уваги супротивника, доправити боєкомплект, харчі, ліки на позиції, куди неможливо дістатися ні вночі, ні в негоду, вивезти травмованих та полеглих, підібрати дрони, що вийшли з ладу… Зараз це все роблять наземні безпілотні роботизовані комплекси (НБРК). Це ще раз доводить, що сучасна війна вже давно перейшла на якісно новий етап, і перемагають у ній саме ті, хто обходить ворога не стільки кількістю солдатів, скільки застосуванням технологій і роботизованих систем.
У складі роботизованого війська вже декілька років діють “Вампіри”, “Баба Яга”, “Таргани”, “Лелеки” та інші. Їх залучали до багатьох вдалих операцій, але найважливіше – вони врятували тисячі людських життів.
Про те, для чого у війську “Тарган”, кореспондентам “Укрінформу” розповів командир інженерно-саперного підрозділу 65-ї бригади з позивним “Халк”.
ЯК ВИГЛЯДАЄ «КУР’ЄРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ» НА ВІЙНІ
“Тарган 3К" – це наземний дрон з електричним приводом. З вигляду нагадує не таргана, а велику іграшкову машинку, здатну проїхати більше двох десятків кілометрів, доставити на позиції різні вантажі вагою до 200 кг, обладнана камерою, може працювати в автоматичному режимі. Якщо встановити на “Таргана” потужні та якісні акумулятори, то він працюватиме ще довше, проїде більшу відстань і виконає ще більше бойових завдань.
– Це дрон, який відповідає за логістику та евакуацію. Якщо холодна погода й багнюка, то акумулятор швидше розряджається. За інформацією від виробника, він може нести 200 кг, але ми перевозили й більше. Постійно вдосконалюємо все. Воєнні реалії такі, що зараз роботизована техніка їде на передову, везе боєприпаси чи провіант, може вивезти поранених. Втрата дрона – це втрата грошей, металу, але… це всього лише дрон, а люди живі та неушкоджені. Дрон можна придбати, відремонтувати, а людські життя – безцінні, – говорить “Халк”.
Якби заносити на позиції вантаж вагою 200 кг доводилося людям, то, по-перше, це мали б робити точно не два бійці, а по-друге, залишитися непоміченими для ворожих дронів точно не вдалося б. Не допомогли б і БПЛА.
– Боєкомплект з повітря не доставиш, харчі також скинути не вийде. Хіба що це буде дуже невелика вага, якої вистачить, у кращому разі, на кілька хвилин бою, – додає співрозмовник.
Він пояснює, що перед тим, як НБРК вийде на бойове завдання, необхідно встановити на нього спеціальні металеві конструкції, попрацювати над параметрами, системою зв’язку. Потім його тестують, за потреби покращують – і можна використовувати.
– Якщо ми упустимо момент зараз, то ворог знову нас обійде за кількістю НБРК, як це було з FPV… З ними ми починали добре, але ворог буквально за рік нас перегнав. «Таргани» можуть нести на собі 100 кг вибухівки і можуть заїхати в укриття чи бліндаж супротивника. Бойова частина майже така ж, як і в КАБах, тільки наземна. Цей дрон може заїхати дуже далеко і спрацювати дуже точно, але, на жаль, їх обмежена кількість, – каже боєць.
Для забезпечення хоча б 30% потреб необхідно, щоб кількість таких НБРК вимірювалася не окремими одиницями, а сотнями, щоб у підрозділах були свої «бойові роботизовані групи».
За словами «Халка», коли такий роботизований комплекс прибуває на позиції з гостинцями, то хлопці дуже радіють.
– Бувало таке, що хлопці перебували близько 100 днів на позиціях. Ми їм відправили їжу, воду. До цього намагалися скидати з повітря, але була мінусова температура, і все розбивалося. По пів літра води на чотири особи виходило – ну це взагалі дуже мало! Хлопці потім, після повернення з позицій, приїжджали в гості, дякували, – розповідає.
КЕРУВАТИ ДРОНОМ – ЯК ІГРАШКОВОЮ МАШИНКОЮ
Справжнє ім’я «Халка» Ігор. Він родом із Хмельницької області. Працював менеджером з продажу, закінчив військову кафедру. У 2015 році служив в АТО, у 2016-му – звільнився.
Прийшов до військкомату відразу після початку повномасштабної війни, але почув: «ми вам зателефонуємо». Сказали, що бригада ще формується. Згодом йому зателефонували. Прибув з речами. До війська знову приєднався у квітні 2022 року.
Він служить у 65-й бригаді «Великий Луг» на посаді командира інженерно-саперного взводу. Каже, що найскладніший, переломний період у цій війні відбувається саме зараз.
– Навіть наш контрнаступ не був таким важким. Зайти і вийти з позицій можна було. Я сам ходив. У 2023-му і навіть частково у 2024-му це теж ще було можливо. А зараз з позицій не можна поодинці вийти, не кажучи вже про виїхати чи заїхати. Ротація відбувається, коли обмежена видимість. Ворог рухається в одному напрямку – у них взагалі немає ротацій, – говорить «Халк».
Він стверджує, що 22-й рік був, можна сказати, «легким». Тоді їздили міняти бійців вранці не з міркувань безпеки, а через дуже спекотну погоду. Власне, ми, журналісти, теж пам’ятаємо, що тоді дійсно було простіше дістатися до позицій. Ми приїжджали до підрозділів, спокійно розмовляли, спостерігали за роботою.
У 2023 році у ворога з’явилися «мавіки»-розвідники, потім – «мавіки» з можливістю скидання, далі настала черга ударних дронів-камікадзе…
Керувати наземними дронами, як запевняє «Халк», зовсім нескладно. Це нагадує керування іграшковою машинкою: вперед-назад, вліво-вправо… Будь-хто може взяти і поїхати. А ось «мавіком» чи FPV-дроном керувати складно.
– Ще до того, як ми отримали перший НБРК, у мене було бажання купити іграшкову машинку, проїхати певним маршрутом і познімати розтяжки. Тому що розтяжки – це жахливо. Особливо, якщо міни ОЗМ стоять (їх ще називають «міни-жаби»), то вони не дають шансів вижити.
Потім побачив, як хлопці використовують НБРК, вийшов на постачальника. Отримали перший комплекс, вчилися їздити, дистанційно ставити міни, – розповідає.
Згодом навчилися і поранених побратимів евакуювати.
ВРЯТУВАТИ, КОЛИ ШАНСИ МІНІМАЛЬНІ
Боєць розповідає, як на початку 2025 року був тиждень туманів і у військових була можливість йти за НБРК, можна сказати, супроводжувати його. Потім погода покращилася, видимість була доброю, і екіпажу не варто було взагалі виїжджати. Але «Халк» хотів випробувати дрон.
Ігор з позивним «Цьом-Цьом»
– По рації почув, що є поранений. Позицію, де це сталося, я знав. Разом із побратимами і «Тарганом» побігли туди. Там ще є місце, яке полюбляли обстрілювати орки, але нам пощастило, ворог не був активним. Ми дійшли до пораненого Ігоря, позивний «Цьом-Цьом», завантажили його на дрон. Нам треба було вивезти його, бо поранення було серйозне – ноги сильно посікло осколками, – пригадує випадок.
– Без дрона донесли б його до евакуаційного транспорту? – запитую.
– Не знаю… Донести б донесли, а от чи живим? На машині евакуації під час спроби вивезти його пробило колесо і чекали іншу, щоб забрала, то він вже був у важкому стані, – відповідає.
Ігор став першим пораненим бійцем, за яким приїхав екіпаж з НБРК.
– Ми намагаємося робити так, щоб люди їздили якомога менше. Дрон все ж таки менш помітний, – пояснює.
Зустріч двох побратимів
У день нашої розмови обидва Ігоря вперше зустрілися після тієї евакуації. «Цьом-Цьом» хотів знайти «Халка», щоб особисто подякувати за порятунок.
– Я давно хотів побачити Ігоря, та не знав, де він. Побратими мені показували відео, як усе було, розповіли про Ігоря. Дякую хлопцям і лікарям, що залишився живий, – говорить «Цьом-Цьом».
«Халк» каже, що тоді просто зробили те, що повинні були зробити.
– Я розумію, що хлопці сидять на позиціях і знають, що через небезпеку ураження дроном за ними ніхто не прибіжить, – додає.
Щодо історії з Ігорем "Цьом-Цьомом", то складність полягала в тому, що це сталося на першій лінії оборони. Приблизно восьма ранку, від точки евакуації десь 1,5 км. Машина евакуації не змогла б туди заїхати.
– Важко було йти, і «мавіки» вже починали літати. Дорогою намагався розмовляти з Ігорем, щоб він не втрачав свідомість, – розповідає "Халк".
Врятований Ігор пригадує, що це все сталося 25 січня 2025 року. Йому перебило артерію і вену на нозі. Осколки були в очах і животі. Вже прощався з життям.
– Хлопці, з якими я був на позиціях, добре спрацювали. Вони наклали турнікети, надали допомогу. «Халк» діяв швидко. Вже через годину і 40 хвилин я був на операційному столі. Якби не цей робот, для мене все могло закінчитися трагічно. Я весь час був у свідомості, як мені здається. Дуже трясло, Ігор мені ногу перекладав, дорогою заспокоював мене, говорив зі мною… Звичайно, коли йдемо на позиції, то знаємо, що може бути дорога в один кінець, але ніхто не думає про погане, – говорить.
«Цьом-Цьом» зі Львівської області. Йому 45 років. У цивільному житті був будівельником, у війську – помічник гранатометника.
– Вам пощастило, – кажу.
– Хірург, який мене оперував, – теж Ігор, – сміється співрозмовник. – Він сказав, що мені врятувало ногу і, власне, життя те, що швидко наклали турнікет і доставили в стабілізаційний пункт. Це заслуга всіх, хто був зі мною.
Коли обидва Ігоря вперше переглядали відео з евакуації, то колишній поранений не зміг стримати сліз. Каже, було важко дивитися, але хотів знати, що і як відбувалося. А найбільше – хотів подякувати, особисто і щиро.
На питання, скількох поранених хлопців вдалося евакуювати, «Халк» відповідає, що близько 30. Та додає: з одного боку – це робота, а з іншого, повторює, – немає нічого ціннішого за життя побратимів.
Фото
Більше наших фотографій можна придбати тут.
робот ЗСУ Військові Війна з Росією