Відчути справжнє Різдво 24.12.2025 09:00 Укрінформ На Закарпатті у монастирі отців василіян реалізували художній задум, що сприяє осмисленню сутності одного з найважливіших християнських свят.
Реалізовували ідею фотохудожник Микола Вінар та настоятель Мукачівської обителі отців василіян отець Лука (Буняк). Заздалегідь, починаючи з осені, споруджували «печеру» та декоративні елементи, виготовляли вбрання та налаштовували освітлення. Діяли таким чином, щоб максимально відтворити обстановку народження Христа у Віфлеємі понад два тисячоліття тому. Втілити ж різдвяну виставу та перевтілитися у «персонажів Різдва» запросили військовослужбовців та їх сім’ї. Отже, «Ісусом» став син військового Андрій Сивохіп, «Йосипом» – ветеран Юрій Желізняк. «Марія» та ангели – це українська матір, яка ростить дітей у скрутні часи, та діти, чиє дитинство проходить під знаком війни.
Зі слів о.Луки, цей проєкт допоміг самим учасникам відчути та передати іншим, що істинне Різдво – це не вогнище, ялинка, святковий стіл або колядки. Це щось значно більше та глибше, що криється у глибині душі.
ЗАКЛИК ВІДМОВИТИСЯ ВІД ПІДТРИМКИ ПРОПАГАНДИ «КОМЕРЦІЙНОГО РІЗДВА»
Микола Вінар спеціалізується на художній фотографії. Пояснює, що вже давно виношував ідею зафіксувати справжнє, не рекламне Різдво.
– Я часто займаюся мистецькими фотосесіями, маю команду, яка добре обізнана з побудовою декорацій, костюмів та іншого. Восени наша ідея отримала підтримку від Мукачівського монастиря отців василіян – ігумен отець Лука приєднався до проєкту, і ми розпочали роботу. Впродовж місяця 300 годин командної праці було витрачено на створення декорацій. Зводили печеру з різних матеріалів – різьбили з пінопласту та розмальовували «каміння», обробляли деревину, підбирали тканини для одягу.
Безпосередньо під час зйомки до дійових осіб проєкту долучили також тварин – вівці допомагали пережити справжнє Різдво.
Микола Вінар зазначає, що головна ідея проєкту для глядачів – спробувати відчути Різдво. Не зробити гарну картинку, а донести думку, що Різдво – це не про візуальні образи, а про роздуми, часто не надто приємні.
– Це своєрідний наш заклик не піддаватися маркетинговій популяризації Різдва з цими фальшивими камінами та ялинками тощо. Також не вважати, що накритий стіл і гості – це ключовий аспект Різдва. А згадати, що в нашій культурі Різдво – це про фундаментальні гуманістичні цінності людства: любов, взаємодопомогу, самопожертву… Коли все це починають прикрашати рекламною мішурою, як на мене, цінності нівелюються, – стверджує фотограф.
ОБ’ЄДНАЛИ СИЛУ ВІРИ ТА МИСТЕЦТВО
Отець Лука (Буняк), зі свого боку, пояснює зміст проєкту так:
– Різдво – це, власне, достовірна сцена народження Ісуса Христа. Усе інше: колядки, ялинка, святкова трапеза, наші культурні нашарування – це другорядні елементи, які з’явилися вже згодом. Завдання полягало в тому, щоб акцентувати увагу на тому, яким насправді Різдво було або могло бути.
Інша мета, підкреслює настоятель мукачівського василіанського монастиря, полягала в тому, що в проєкті прагнули поєднати силу віри та мистецтво, а саме – фотомистецтво.
– Ми, як монастир, є тими, хто оберігає цінності віри, команда фотографів – як представники мистецтва, яке може служити вірі. Мистецтво – це джерело творення, це духовні речі. У мистецтві віра завжди прагнула виразитися, певним чином стати доступною для людини. У мистецтві проявляється краса творця, який наділив нас здатністю творити. Тож ми хотіли це продемонструвати за допомогою фотомистецтва, у сучасний спосіб спробувати пояснити події народження Ісуса Христа та нашої віри.
ЧОМУ ЗАЛУЧИЛИ ВІЙСЬКОВИХ ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
Отець Лука зазначає, що в проєкті хотіли залучити тих, хто сьогодні демонструє приклад жертовності та бере активну участь у захисті України, а також у житті своїх громад, міста.
– Наприклад, Ісус – це немовля Андрій Сивохіп, його батько – ветеран війни. Вісім місяців дитині, ми його хрестили. Ми цінуємо його, і в його особі – батька. Йосипом був ветеран Юрій Желізняк, він зараз проходить реабілітацію, складний процес повернення з війни. Цей проєкт також був спрямований на те, щоб допомогти йому адаптуватися в суспільстві, – пояснює священник.- Марія – звичайна молода жінка Оля Юрак, яка виховує дітей у важкий час, під час війни. Кожна мати зараз також підтримує Україну, це часто недооцінюють, і дуже важливо на цьому наголошувати. Ангели – це наші парафіяльні діти, які ростуть в умовах війни, їхнє дитинство минає у такий складний період…
МАРІЯ НАРОДИЛА ІСУСА В ОКУПАЦІЇ, ПІД ЧАС ПРИМУСОВОЇ ПАСПОРТИЗАЦІЇ
– ХХ століття перетворило Різдво на казку. Але воно не є казкою. Власне, під час зйомок проєкту ми всі це усвідомили. Цьому сприяли звичайні люди та навіть вівці. У моменти напруження, коли немовля починало плакати, бо йому було холодно й незручно серед незнайомих людей, а вівці – блеяти та робити свої природні речі, дорослі відчували велике хвилювання: намагалися заспокоїти дитину, зігріти її, втихомирити овець, прибрати за ними… Як на мене, це й був не нудотно-солодкий, а дуже реальний, драматичний, зворушливий образ Різдва. Справжнє Різдво було таким: наповненим людським болем, слізьми, незручностями в холодній печері. Христос прийшов на землю в темній печері – не в найкомфортнішому місці у світі, – констатує отець Лука.
Настоятель розповідає, що цей проєкт згодом надихнув його на проповідь.
– Я подумав, що сьогодні ми, в час жахливої війни, можливо, перебуваємо в тому історичному періоді, який найкраще відображає події народження Христа. Тільки там була ще гірша ситуація – вони вже були в окупації. Марія народила Сина Божого після складних подій, занепаду держави і в складних умовах – вона вагітна 150 км іде пішки на примусову паспортизацію. На перепис населення. І Ісус народився не у своїй хаті, навіть не у своєму місті, а в хліві. Зараз багато українців народжуються не вдома – в еміграції, в евакуації, в окупації…
Ну й ще одна важлива річ, яку ми часто забуваємо, святкуючи це казкове Різдво: Марія, коли народила Сина Божого в печері в тих умовах, вона вже усвідомлювала, що на нього чекає. Вона розуміла, що їх переслідуватимуть, шукатимуть, що вона буде з ним тікати… Це та сама тривога, яку сьогодні відчувають тисячі українських матерів, які народжують дітей під час повномасштабної війни. Що з ними буде далі? Де вони житимуть? Як? Чи доведеться їм також боротися за свою країну? Чи рятуватися від окупації?..
РІЗДВЯНІ ЧУДЕСА ТРАПЛЯЮТЬСЯ В ТАЄМНИХ КУТОЧКАХ ЛЮДСЬКОГО СЕРЦЯ
Отець Лука підкреслює, що українцям варто про це пам’ятати у мить, коли запалюватимуть різдвяну свічку.
– Подарунки на Різдво, ялинка, застілля, колядки важливі – але не забуваймо, що це не головне. Бо інакше у нас є великий ризик втратити дух Різдва. Ми всі чекаємо якогось голлівудського різдвяного дива, але справжні дива, усе величне відбувається в глибині людського серця. Того, що у воїна, котрий на Різдво в окопі чи після поранення в шпиталі. Чи в серці матері, яка оплакує сина, або ж вдови, що сумує за чоловіком… Цим проєктом ми закликаємо пам’ятати й усвідомлювати, що Різдво не кричить і не сліпить яскравими вітринами. Воно приходить тихо – туди, де людині сумно, боязко. Різдво – це народження світла в пітьмі, не на сцені чи в рекламі, а в людській душі.
Настоятель зауважує, що в час війни Різдво перестає бути лише декорацією – воно знову стає випробуванням і вибором. Бути чуйними одне до одного. Не применшувати чужий біль. Не губити людяність.
– Христос народився не в комфорті, а серед страху й небезпеки – так само, як сьогодні народжується надія в Україні. І саме тому справжнє Різдво зараз ближче до нас, ніж будь-коли, – резюмує отець Лука.
Фото Миколи Вінара з соцмереж Мукачівського монастиря отців василіан