Вшановуючи пам’ять морського піхотинця Олександра Савова Загальна хвилина мовчання 23.12.2025 09:00 Укрінформ Захищав Маріуполь, та після звільнення з неволі помер внаслідок жахливих тортур
Для Олександра війна з Росією розпочалася ще 2015 року. Він мешкав із сім’єю у Миколаєві. Тому, коли чоловік вирішив вступити до лав ЗСУ, зупинив свій вибір на новоствореній 36-ій окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. На початку повномасштабного вторгнення РФ, Олександр знаходився у складі свого підрозділу в околицях Маріуполя.
Донька Анастасія пригадує, що вони з батьком не мали змоги розмовляти часто, проте їй запам’яталася розмова 2 березня 2022 року, оскільки то був її день народження: "Тато привітав, а згодом зв’язок із ним обірвався. Пізніше я дізналася, що він із побратимами на «Азовсталі»", – поділилася дівчина.
З її слів, після потрапляння в полон Олександра певний час тримали у горезвісній Оленівці, згодом перевели до Таганрога, а пізніше ув’язнили в Курському СІЗО №1. Але коли ЗСУ розпочали Курську операцію, полонених евакуювали до Мордовії.
У російській неволі чоловік перебував 2 роки та 10 місяців. Весь цей час Анастасія боролася за повернення батька. Зрештою, у березні 2025 року Олександра обміняли, і він повернувся до України.
Це був один із найрадісніших днів у житті Анастасії — вона була серед тих, хто зустрічав своїх близьких, коли вони зійшли на українську землю. Але радість була короткою, оскільки батько – виснажений, хворий – боявся навіть обійняти доньку, боячись передати їй жахливі хвороби, якими заразився у в’язниці.
Згодом чоловік розповів, що пережив нелюдські знущання. Його били електрикою, змушували стояти по 16 годин, тримали у так званій гумовій кімнаті.
Особливо росіян злила українська мова. Олександр згадував, що одного разу у розмові використав слово «жменька», за що його жорстоко побили.
Його та інших українських військовополонених примушували заучувати напам’ять російський гімн і пісні, а потім виголошувати їх вголос. Якщо помилявся – змушували присідати чи віджиматися від підлоги та били.
Після полону Олександр майже залишився без коштів. За словами Анастасії, за пів року до повномасштабної агресії Росії батько одружився, але вже через місяць шлюб розпався, і офіційно вони не розлучилися. Тому дружина привласнила собі всі виплати.
Після повернення у чоловіка виявили численні недуги.
"Розпочалася інша боротьба – за життя, за здоров’я, за кожен день без болю. Батько повернувся тяжкохворим. Ми вже багато зробили: лікування, діагностика, підтримка психіки й тіла. Але попереду ще більше – реабілітація, відновлення, постійні обстеження", – писала Анастасія. А згодом оприлюднила фотографії з батьком і написала: "До полону у нас було дуже мало світлин. Життя не здавалося крихким, але зараз я фіксую кожну мить, кожен погляд, кожну посмішку. Тому що тепер я розумію справжню вартість пам’яті".
Але вже 16 листопада 2025 року, у День вшанування полеглих українських морських піхотинців, Олександра не стало.
"Зранку я приїхала до тата та знайшла його вже мертвим. Я благала його прокинутися, намагалася запустити серце, хоча б на мить ще, хоча б на одну секунду. Я обіймала його до приїзду поліції та гладила його зсинілі руки. Наступного дня дізналася причину: кардіопатія, серцева недостатність. Йому було лише 46", – написала дівчина.
Анастасія також зазначила, що після російського полону здоров’я батька швидко погіршилось. Там його жорстоко били по голові, через це сталися зміни в мозку, особливо у скроневих і лобних долях. Його турбували сильні мігрені, тривога, нічні кошмари, галюцинації. Безліч хвороб, які потребували лікування протягом усього життя. Тому серце не витримало…
"Я мріяла, що ми знову будемо разом святкувати свята, особливо його день народження. Ми будували плани. Я так хотіла показати йому Латвію. Хотіла, щоб він побачив, яким може бути світле, насичене життя, з новими сенсами, підтримкою та допомогою. Хотіла дати йому частинку того тепла, якого він був позбавлений у неволі. Але він так і не дочекався вільних свят", – зазначила дівчина.
Попрощалися з Олександром Савовим 20 листопада 2025 року у Миколаєві.
Вічна пам'ять та пошана Герою!
Фото: Фейсбук-сторінка Олександр Савов, Фейсбук-сторінка Anastasiia Savova, Nikcenter
Пам'ять Війна Морпіхи Війна з Росією Хвилина мовчання