Операція «МІДАС»: Захід скандал бачить, але в підтримці не відмовляє 14.11.2025 19:00 Укрінформ Сфокусованість уваги минулого тижня очікувано повернулася до України. Це засмучує, враховуючи причину, але так ліпше, ніж іншим чином.
Величезний корупційний скандал у верхівці українського владного апарату вирвався на поверхню, подібно до гнійного нариву. У державі, яка стікає кров’ю на передовій, де майже кожної ночі противник прагне посіяти «темряву» мільйонам людей, нещадно завдаючи ударів по генерації та енергосистемі – виявилися значні «відкати» не будь-де, а в Енергоатомі – 10-15 відсотків від загальної суми багатомільярдних контрактів. До того ж – пряма причетність до неправомірних дій осіб із найвищого урядового та ділового «суспільства». Здивування, яке спіткало Україну, таке глибоке, що недоцільно говорити тут щось окреме про етику – це той випадок, коли все висловлено одним фактом. Отже, обговоримо наслідки – внутрішні та зовнішні.
У масштабах держави маємо серйозну кризу державного керівництва, і потрібно докладати рішучих і ретельно продуманих зусиль, щоб вона не трансформувалася в політичну. Оскільки політичні кризи в демократіях (а ми – демократія, тому виникнення цього скандалу і все, що йому передувало, цьому доказ) вирішуються тільки на виборах, котрі в Україні неможливі, допоки триває війна і не знято військовий стан.
Що саме необхідно для припинення управлінської кризи, добре відомо. Можливо навести по пунктах:
Негайні звільнення учасників корупційної «справи» та нові призначення, узгоджені з максимально широкими політичними колами – у парламенті та за його межами;
Слідча та судова процедура – гранично об’єктивна, відкрита і без зволікань.
Суб’єктна парламентська більшість;
Аудит решти державних організацій, де є аналогічні ризики, із залученням сертифікованих незалежних експертів;
Розробка і швидкий початок дії нових правил з організації корпоративного управління та уникнення корупції у цій галузі та не тільки.
Точна, вчасна і, головне – щира комунікація із громадою та союзниками.
Варто згадати про деякі деталі, про які часто забувають коментатори, згадуючи давньогрецький міф про царя Мідаса. Боги не нагородили, а покарали Мідаса за скупість, саме за неї, оскільки все, до чого торкався цар, ставало коштовним, але неїстівним золотом. Зрештою, Мідас, ставши найзаможнішим царем у світі, помер від голоду. У нашому випадку, «мідасів» не шкода, тривожно за Україну. Коли негативу не уникнути, потрібно його, по можливості, звести до мінімуму, але чесно, без нових «перегинів».
Як би це не було парадоксально, у ганьбі такого розмаху трапляється прихований шанс повернути її на свою вигоду. У певній мірі, безперечно, але це краще, ніж могло б бути. Якщо реагування на операцію «Мідас» з боку державних діячів буде швидким і відповідним проблемі, це можна буде розцінювати як приклад того, що Україна попри все здатна відкинути корупційну хворобу, активізувати імунітет, швидко проаналізувати і знешкодити «збудників».
Звільнення, які почалися, оприлюднення дійсних імен та прізвищ «мідасів», вищезгаданий аудит державних корпорацій, який оголошений урядом, розумні пропозиції щодо необхідних у такій ситуації дій – це й добре, нібито. Але не будемо поспішати з висновками щодо всього цього. Зараз варто дочекатися реагування не тільки активної частини українського суспільства, але й міжнародних партнерів. Щодо українського сегмента соціальних мереж, то вони насправді киплять. І якщо ставитися до цього раціонально, там можна знайти не лише болючі звинувачення та лайку, але й розумні пропозиції. Ними не слід нехтувати.
З міжнародною реакцією і простіше, і важче одночасно. У перші три дні після появи повідомлень про операцію «Мідас» нічого для України катастрофічного чи надто емоційного не пролунало ані з Брюсселю, ані з Вашингтона. І це добре. Партнери вочевидь не хочуть вважати те, що трапилося, «останньою краплею», їм Україна потрібна, і вони тепер теж чекають, як діятиме українська влада. До кінця тижня пролунало кілька заяв від ЄС, від МВФ, від ключових в ЄС національних урядів у тій же тональності, яку задали німецькі урядовці.
Міністр закордонних справ Німеччини Йоганн Вадепфуль сказав журналістам на полях міністерської зустрічі в Канаді, що «потрібна рішуча боротьба з корупцією в Україні, щоб підтримка Заходу залишалася надійною» і запевнив, що союзники «підтримують Україну» в боротьбі із цим злом. А за день до Вадепфуля майже те саме сказав речник уряду ФРН Стефан Корнеліус: у Німеччині очікують прозорого розслідування звинувачень у корупції в українському енергетичному секторі. Але при тому він підкреслив, що скандал не впливає на виплати німецької допомоги Україні.
Інакше, ніж черговим авансом, виданим Києву, це не назвеш.
Підтвердженням цього є і участь України в міністерській зустрічі G7 в Канаді, і те, що заявив за її результатами глава українського МЗС Андрій Сибіга.
Не промовив поки що нічого про українських «мідасів» президент США. І це попри чергове коливання «синусоїди» в оцінці Дональдом Трампом причин та прогнозів щодо завершення агресивної війни Росії проти України. Водночас держсекретар США Марко Рубіо не бачить, які нові санкції Америка може застосувати до Росії: «З нашої сторони залишилось не так багато обмежень для Росії… Ми завдали удару по їхніх найбільших нафтових компаніях, чого всі так довго вимагали. Я не знаю, що ще можна зробити. В цьому плані у нас майже вичерпані можливості для нових санкцій».
Напевно, багатьох українців ці слова засмутили. Але давайте придивимось до них уважніше. А й справді, які ще санкції можуть ввести США проти РФ при тих більш ніж скромних обсягах товарообігу між ними, навіщо їм вводити «N-й пакет» санкцій, які, здається, не дуже заважають агресору продовжувати свою чорну справу? Чи не краще зосередитися на ОБОВ’ЯЗКОВОМУ дотриманні обмежень, вже оголошених раніше? Адже обсяг «сірого» експорту з Росії не лише сирої нафти, але й нафтопродуктів (!) досі зростає. Це переконливо довів в інтерв’ю Укрінформу головний редактор порталу Blackseanews.net. Андрій Клименко.
Ніби дослухавшись до українського експерта, Марко Рубіо додав, що європейці могли б посилити тиск на так званий тіньовий флот (як саме – про це теж говорив пан Клименко). Зокрема, цього можна було б досягти, вдосконаливши певні норми чинного морського законодавства. Схоже, що США готові допомогти в цьому.
Тим часом Україна, не очікуючи американської допомоги, діє в цьому напрямку сама. Удар, який у ніч на 14 листопада підпалив у Новоросійську третю за величиною російську нафтоналивну базу, за оцінками спеціалістів, на 20% скоротив експортні можливості ворога. Схоже, це той шлях, який здатен поставити Путіна та його кліку на належне місце. І ми помітили, до речі, що тональність РФ щодо перемовин про закінчення війни відчутно змінилася, і вони поїдуть до Туреччини. Так, Лавров та Пєсков продовжують «надувати щоки» про «цілі СВО», але вони знають, і всі знають, що ніхто з ними у Стамбулі не говоритиме про «демілітаризацію» та «денацифікацію» України.
А загалом, похмурі часи переживає Україна. Ворог тисне на всіх фронтах, а прогнози, що він ось-ось видихнеться – звучать вже більше року, і все ніяк… То де ж те яйце з голкою, в якій захована смерть Кощія? Воно в принципі є, чи це все фантазії?
Пошукам відповіді на це питання теж присвячений матеріал Укрінформу. 11 листопада відзначалася 107-ма річниця завершення Першої світової війни. Війна – це завжди війна – зі смертями людей, тварин, природи, з катастрофічними руйнуваннями, натовпами біженців, брудом, слізьми і гноєм. Згадуючи собі про все це, починаєш розуміти, чому демократична Європа в 1930-х так боялася поставити на місце Гітлера, так не хотіла знову воювати. Цей страх був настільки сильний, що його відголоски очевидні й сьогодні, у всій цій безкінечній американо-європейській розкачці більш як через століття після завершення Першої світової бійні, замість ефективної відповіді російському агресору. А тоді – цілі частини французької армії (майбутні переможці) бунтували, відмовлялися воювати, цифри дезертирства зашкалювали. Ще в жовтні 1918-го німці оточили американців в Аргонському лісі на території Франції… А вже 11 листопада, вкрай знесилені, під тиском революції, вони підписали капітуляцію в Комп’єнському лісі у вагончику французького головнокомандувача, а виплату репарацій за Першу світову Німеччина закінчила вже в ХХІ столітті.
…Як би важко не було нам зараз, Україна теж переможе.