Оксана Мешко: чому КДБ боялось легендарної “козацької мами” українських дисидентів? Спецпроєкт 17.12.2025 09:40 Укрінформ Легенда та символ дисидентського руху, її тато був страчений більшовиками, а син запроторений до в’язниці у брежнєвську добу. Розвінчуємо міфи про «головний біль КДБ» – Оксану Мешко
«Не зізналась я і після 21 доби розслідування без сну. Нічні допити розпочиналися через 30-40 хвилин після "відбою", завершувалися за годину до "підйому"… Вдень наглядав "вовчок", аби не спала і була напоготові. За "кивання головою" відправляли до карцеру у холодний підвал та відбирали верхній теплий одяг. Раціон – 300 грамів хліба та двічі окріп. Інколи за дрімоту саджали в бокс, де швидко не вистачало повітря, і я втрачала свідомість». – Так описувала радянські знущання легендарна дисидентка Оксана Мешко. Особа, яка стала уособленням незламності українського духу у найтемніші часи застою.
Ці спогади демонструють характер радянської каральної системи, способи якої зараз практично ідентично відтворює сучасна Росія. Тоді, як і тепер, імперія докладала надмірних зусиль та величезні кошти на відстеження та фізичне знищення українського руху за самостійність. У цій перекрученій системі координат, просякнутій жахом та неприязню до волі, не було ніяких запобіжників чи етичних перепон. Ані поважний вік, ані стать, ані соціальний статус не могли захистити: будь-хто, хто відмовлявся поміститися у тісні межі дозволеної ідеології, мав бути покараний та зломлений. Але парадокс полягав у тому, що саме цей пресинг загартовував людей із непохитною волею, і особливе значення у цьому протистоянні відігравали жінки. Одна з них, – славетна Оксана Мешко.
Укрінформ у колаборації з Українським інститутом національної пам’яті та радіо «Байрактар» презентує мультимедійний проєкт «Правда чи міф?». Слідкувати за новими епізодами можливо на вебсайтах Укрінформу та Інституту національної пам’яті, слухати в ефірі радіо «Байрактар», у соцмережах та на Spotify.
На противагу підпіллю 40–50-х років, у дисидентському русі другої половини XX століття жінки відігравали важливі ролі. Але навіть серед них фігура Оксани Мешко вирізняється. У колі соратників її з повагою називали «козацькою мамою», а ще, розуміючи як чекістів сердила ця нездолана жінка, назвали її «зубним болем КДБ».
Уявіть собі обставини: 72-річна жінка стає на чолі Української Гельсінської групи — організації, яку радянська машина намагалася знищити арештами та залякуванням. У 1980 році, коли СРСР намагався ввести в оману світ московською Олімпіадою, вдаючи, що “спорт поза політикою” та “ми за мир”, цю немолоду жінку знову ув’язнили. Імперія, котра вже доживала свої останні роки, страшенно боялася її слова та справи. Між іншим, в той же 80-й в СРСР було вдруге ув’язнено і Василя Стуса.
Разом з істориками Українського інституту національної пам’яті (УІНП) з’ясовуємо, що було дійсністю, а що вигадкою у життєписі цієї особливої жінки.
Перший строк Оксана Мешко отримала як «терористка» за замах на Хрущова
Післявоєнний СРСР ніби виглядає доволі привабливим, “переможців не засуджують”, а деяких “ворогів народу” випускають на волю. Парадокс долі Оксани Мешко полягає в тому, що свій перший радянський тюремний досвід вона отримує у післявоєнний час. То ж чи правда, що звинуватили Оксану у “тероризмі”, та ще й у замаху на Хрущова?
Ось відповідь Інституту нацпам’яті: Оксану Мешко затримали 19 лютого 1947 року. Звісно, що це вже не період “великого терору”, проте репресивна машина працювала дуже чітко, доноси ніхто не скасовував.
Донесли на Віру Худенко, сестру Оксани, яка проживала разом із нею, а Оксана вже згодом пішла “по справі”, як кажуть. Насправді, її та сестру органами НКВС УРСР було звинувачено у планах здійснити терористичний акт на першого секретаря ЦК КПУ(б) Микиту Хрущова. Вирок — 10 років виправних таборів. Відбувала покарання в Іркутській області. У 1956 році реабілітована.
Це типовий приклад радянського насильницького абсурду, коли гучне звинувачення у «замаху» було лише приводом для розправи над незручними. Подальша реабілітація через 10 років тільки підтвердила сфабрикованість цієї справи навіть для самих організаторів.
Головна ціль для КДБ
Оксана Мешко за професією була хіміком, але її життєвим призначенням завжди був захист українства та дисидентів. Подейкують, що ідею створення Української Гельсінської групи вона зустріла словами: «Оце я вам буду підтримкою». Не дивно, що лише за перші два роки діяльності групи у неї спецслужби СРСР провели 9 обшуків. Існує така думка, що Оксана Мешко змушена була у 1977 році очолити УГГ, оскільки всю “верхівку” групи КДБ заарештували і вона єдина з тих, хто залишився координувала і очолювала аж до арешту?
Інститут національної пам’яті зазначає: «Син Оксани Мешко Олесь Сергієнко згодом згадував: "Залишившись на волі одна після арештів 5 лютого 1977 року голови УГГ Миколи Руденка та члена-засновника Олекси Тихого, а невдовзі й усього початкового складу групи, відважна 72-річна жінка змушена була через перманентний характер репресій, застосованих КДБ до членів групи, постійно відтворювати УГГ і самовіддано скеровувати її роботу, щоб не допустити згасання цього останнього осередку спротиву колоніальному режиму, останньої іскри надії багатьох сотень українських політв’язнів, серед яких був і я, її син"».
Оксана Мешко жила постійно між обшуками, стеженням та викликами до КДБ, але не припиняла підтримувати зв’язки та допомагати політв’язням, ставши фактично останнім бастіоном захисту українського правозахисного руху.
Родина Мешко під «радянським прокляттям» репресій
Насправді “найсправедливіша” система у світі, – СРСР – щільно та суворо “оточила” переслідуваннями Оксану Мешко, її сім’ю, дітей, чоловіка, батьків, братів та сестер. каральні органи СРСР спостерігали за всім родинним колом Оксани Мешко. Батька розстріляли «червоні» за несплату продподатку . Раніше помер її брат Євген, боєць повстанського загону. Дім конфіскували. Сестра Віра, брат Іван та мати розійшлися по світу. Існує ще одна думка про «прокляття переслідуваннями», коли під тиском тоталітарної машини опинялася не лише сама активістка, а й уся її родина протягом багатьох років.
Для тих, кому цікава аудіоверсія епізоду і трохи більше за текст, шукайте відповіді у подкасті «Правда чи міф» на Спотіфай, новий епізод вже доступний для прослуховування:
Ось роз’яснення Інституту нацпам’яті: «Переслідувань комуністичного тоталітарного режиму зазнала уся родина Оксани Яківни. Її батька більшовики розстріляли у 1920 або 1921 році. Чоловік Федір Сергієнко у 1930-их роках ув’язнювався двічі. Син, Олесь Сергієнко, був заарештований у 1972 році та засуджений до 7-ми річного ув’язнення. Саму Оксану Мешко режим двічі ув’язнював. Вперше у 1947 році, а вдруге, у 1980-му, коли їй було вже 76 років».
Історія Оксани Мешко — це більше, ніж життєпис однієї людини. Це оповідь про надзвичайну витривалість, яка не дала згаснути українському опору. Вона пережила розстріли «червоних» у 20-х, сталінський терор, хрущовські табори та брежнєвський застій. І в кожен із цих етапів у неї знаходилися сили для боротьби, навіть коли в інших опускалися руки.
Наша сьогоднішня стійкість має глибокі корені. І коріння незламності у вчинках та діях таких людей, як «козацька матір» дисидентів Оксана Мешко.
За лаштунками історії: 5 фактів про Оксану Мешко
- Козацьке походження. Оксана Мешко з’явилася на світ 1905 року у старовинному козацькому містечку Старі Санжари на Полтавщині. Вона походила з сім’ї, яка ніколи не знала кріпацтва, зберегла козацький дух та заможність, за що і була нещадно знищена більшовиками під час розкуркулення та терору. Цей генетичний код волі вона несла усе життя.
- Материнський подвиг. Під час Другої світової війни, у 1941 році, коли Київ бомбардували, Оксана Мешко зробила дивовижне: вона пішки подолала сотні кілометрів від Дніпропетровська (де її застала війна) до Києва, щоб знайти та врятувати свого сина Євгена.
- 75 днів у «психлікарні». У 1980 році, перед тим як відправити 75-річну жінку на заслання, КДБ намагався визнати її ненормальною. Її примусово утримували 75 діб у психіатричній лікарні ім. Павлова в Києві поряд із неспокійними хворими. Лікарі, попри тиск спецслужб, не наважилися поставити неправдивий діагноз, визнавши її психічно здоровою.
- «Каральна зона». Вирок у 1981 році — 5 років заслання — вона відбувала в селищі Аян у Хабаровському краї, на березі Охотського моря. Це місце називали «кінцем світу», куди продукти привозили лише раз на рік. Лише уявіть: майже 76-річна жінка була змушена виживати у суворих кліматичних умовах, фактично в повній ізоляції.
- Голос у Конгресі США. Наприкінці життя, у 1989 році, Оксані Мешко дозволили виїхати на лікування очей до Австралії та США. Там, у віці 85 років, вона виступила в парламенті Австралії та Конгресі США, розповідаючи світу правду про радянські репресії. Але попри можливість залишитися на Заході, вона повернулася в Україну, щоб зустріти незалежність на рідній землі.
Текст: Ярина Скуратівська, Київ
Наукова консультація: Ігор Каретніков та Володимир Тиліщак, УІНП
Ілюстрації: Катерина Березовець, Укрінформ.
У серії “Правди чи міф” читайте, слухайте і дивіться матеріали:
Покрова без міфів: що ми знаємо про це свято
Олена Степанів: правда і міфи про першу жінку-офіцерку у світі
Радіо «Афродіта»: правда і міфи про підпільну радіостанцію УПА
Вбивство Петлюри: як злочинець став «жертвою»
Таємний український університет: як у Львові діяв підпільний виш?
Олена Теліга: Як гестапо вирішило долю поетки?
Міфи проти Гідності: Чи існує «осіння закономірність» Майданів?
Як народилася “Свічка пам’яті”?
Між миром і війною: як українці та киримли творили історію