Кобзарство зі статусом ЮНЕСКО розширює ареал концертів і навчання 09.12.2025 12:51 Укрінформ Члени трьох Кобзарських об’єднань знайомлять звичаї воїнам, дітям та іноземцям
Рік збігає, відколи до Списку кращих практик із охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО додали «Програму збереження кобзарсько-лірницької традиції». Кандидатуру від України відзначили серед найліпших з усього світу на 19-й сесії Міжурядового комітету Організації Об’єднаних Націй із питань освіти, науки та культури, котра відбулася в Парагваї.
Українське кобзарство – особлива мистецька практика, що допомогла вберегти нашу істинну історію, незважаючи на гоніння, утиски та війни. Тому знатний митець і дослідник звичаїв, військовий ЗСУ Тарас Компаніченко, який презентував кобзарство на зустрічі ЮНЕСКО, говорить про приєднання до переліку світової спадщини: «Це перемога української культури, українського духу!»
Як вплинуло визнання на поінформованість в Україні та за кордоном з кобзарством – унікальним у світовому розрізі прикладом безперервної історично-філософської культурної спадковості? Що роблять теперішні кобзарі? Де їх можна побачити?
Укрінформ зібрав відповіді на ці питання і пропонує ознайомитися з кобзарськими співами та інструментами; мистецько-освітнім турне півднем, центром і сходом України; іноземними презентаціями. За гідів – ті, хто уособлює живу багатовікову традицію: кобзарі Микола Товкайло, Олесь Санін, Василь Жованик та Віталій Кобзар.
Кобзарські традиції цікаві молоді
НЕПОВТОРНА ЕПІЧНА ТРАДИЦІЯ КОБЗАРСТВА – МОГУТНЯ СИЛА ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ УКРАЇНИ
Визнання кобзарства на рівні ЮНЕСКО є поглибленням можливості донести до всього світу інформацію про Україну: культуру, невмирущу пісню, про віковічне бажання волі та обстоювання незалежності, – наголошує Олесь Санін, член Київського кобзарського об’єднання, лірник, відомий кіномитець, віцепрезидент Національної академії мистецтв України.
Олесь Санін.
Творець почав цікавитися кобзарством ще з часів навчання у школі. Зняв кінофільм про незрячих співців «Поводир» (2013), став співавтором сценарію і режисером. Олесь Санін пояснює, що кобзарські думи звеличують лицарство українських козаків; псалми наповнені оповідями про міць віри та духу. Разом з тим кобзарський репертуар – це і здатність радіти, бути з вірою в добро і справедливість, попри всі складнощі.
Сьогодні тих, хто дотримується усіх звичаїв кобзарства, – невелике коло, декілька десятків осіб. Вони згуртовані в Кобзарські об’єднання Києва, Харкова і Львова. Це спільноти, котрі не лише оберігають епічну традицію, а й мають намір передати її новим генераціям: вміння виготовляти музичні інструменти, виконавські здібності та філософські засади.
Бандурист-військовослужбовець Василь Жованик.
У лавах ЗСУ в часи повномасштабної російсько-української війни служать Ярослав Крисько і Тарас Компаніченко з відомого ансамблю «Хорея Козацька» (всі учасники ансамблю стали лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року), Василь Жованик, Ярема Шевчук. Коли випадає змога, то беруть в руки свої музичні інструменти, що на теренах мистецтва та ідентичності – як голоси історії, адже розвінчують брехню і фальсифікації агресора, який прагне підкорити Україну протягом кількох століть.
За понад 11 років російсько-української війни полягли за Україну двоє послідовників кобзарських традицій. Пішов з життя ще 2015 року доброволець полку «Дніпро-1» коваль Григорій Матяш. У небесному війську з 2024-го майстер музичних інструментів Сергій Павліченко, ще дитиною він слухав розповіді про кобзарство свого дідуся, який був поводирем сліпого лірника.
Братчик Віталій Кобзар проводить освітні зустрічі зі школярами.
Саме загрози тотального вторгнення Росії, що відбулося в лютому 2022 року, змусили активно відшукувати спосіб збереження унікальної практики кобзарства. Спочатку його внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, надали охоронний номер 53. І дуже швидко, як для таких процедур, подолали до 2024 року шлях до внесення в Список кращих практик із охорони нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Панотець Київського Кобзарського об’єднання Микола Товкайло.
Панотець Київського Кобзарського об’єднання кандидат історичних наук Микола Товкайло розповідає, що спільнота спершу вагалася стосовно ідеї подання кобзарства та лірництва для визнання ЮНЕСКО. «Тому що кобзарі та лірники не шукають великої слави та значної популярності. Кобзарські об’єднання досить замкнені спільноти», – пояснює панотець Микола Товкайло.
Проте досить швидко прийшло усвідомлення того, що всесвітнє визнання кобзарства, а отже, української культури допоможе нашій країні більш масштабно і змістовно презентувати державу й ідентичність, підтримуватиме співвітчизників у прагненні перемогти ворога. Це змінило стриманість братчиків на активну участь у русі залучення кобзарства до переліку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО.
Кобзар Тарас Дороцький.
Просвітницькі заходи про українське кобзарство відбулися в Норвегії, Польщі, Естонії, Литві, Польщі, Ірландії, Великій Британії, Німеччині та Франції. «Створення та розголошення такої надзвичайно важливої теми, як визнання кобзарства всесвітньою нематеріальною культурною спадщиною людства було для нас дуже відповідальною місією»,– акцентує Андрій Різоль, продюсер номінації, голова правління «Сприяння розвитку кінематографу в Україні – дивись українське!».
ЯКІ МУЗИЧНІ ІНСТРУМЕНТИ Є КОБЗАРСЬКИМИ, ТА ЧОМУ МАМАЇВСЬКА КОБЗА НАЗИВАЄТЬСЯ БАНДУРКОЮ
Кобзарські музичні інструменти.
Одне із застережень членів кобзарських об’єднань, щоб українці не плутали справжньої виконавської практики з академічними бандуристами, котрі з’явилися в радянські часи. Бо це, якщо порівняти з іншим видом мистецтва: як ручна вишивка з дотриманням старовинних технік і машинна (хоч і в промисловій групі є гарні вироби).
По суті, не всі розуміються навіть у тому, що таке кобза, а що бандура. Незважаючи на зовнішню схожість, це різні інструменти і за походженням, і за способом гри, хоч їхні назви люди здавна часто плутали і замінювали одне іншим, розповідає Катерина Міщенко, наукова співробітниця Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Наприклад, інструмент, який тримає в руках Козак Мамай на більшості традиційних картин, нині називають мамаївською кобзою, хоч у народі його часто називали «бандуркою» .
Катерина Міщенко уточнює: «Ця назва згадується в багатьох піснях, вона збереглася в народній назві сюжету картин із Козаком Мамаєм, які часто в записах фольклористів початку минулого століття так і підписані: «Козак-бандурист».
Цей інструмент має серед своїх родичів лютню, гітару та інші струнні щипкові інструменти, на грифі яких струни притискають. Як засвідчують давні зображення, така кобза могла мати чотири чи більше довгих струн (бу́нтів) і кілька при́струнків».
У Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара».
Кобзарі в давнину були наче блукаючими проповідниками, каже наукова співробітниця НЦНК «Музей Івана Гончара» Ярослава Музиченко. За однією з версій, авторами частини дум та псальмів, котрі згодом перейняли незрячі співці, стали козаки – вихованці Києво-Могилянської академії, заснованої 1615 року.
Кобзарськими є три музичні інструменти. Лютнеподібна кобза має симетричну форму, шість довгих струн, розташованих проти грифу, та шість коротких струн (при́струнків) на корпусі. Граючи на кобзі, можна використовувати одночасно кілька тональностей.
Бандура – арфоподібний інструмент із 4–5 струнами на грифі, який має ще 14–16 при́струнків на корпусі. Це діатонічний інструмент, тобто котрий переходить від тону до тону, й налаштовується відповідно до голосу бандуриста.
Кобзарі із заготовками музичних інструментів.
Ліра є клавішно-смичковим інструментом, в якій роль смичка виконує коліщатко. На наших землях ліра скрипкоподібна й має лише три струни: середня зветься «співаницею», а бокові – «бас» і «підбасок». Налаштовують ліру, орієнтуючись на висоту голосу співця.
Усі інструменти кобзарі виготовляють власноруч. Це досить тривалий процес із багатьма чіткими правилами, що починається із збору потрібної деревини.
КОБЗАРСЬКІ ПІСНІ ЛУНАЛИ В РАДІ ЄВРОПИ І КОРОЛІВСЬКІЙ МУЗИЧНІЙ АКАДЕМІЇ
Кобзар-військовослужбовець Тарас Компаніченко.
Найбільш знаним кобзарем для України і світу є Тарас Компаніченко, який грає на бандурі, козацькій лютні, колісній та корбовій лірах, дуді. З початку тотальної російсько-української війни він долучився добровольцем до Київської тероборони й відтоді поєднує службу в ЗСУ з важливими виступами.
Кобзар-військовослужбовець Тарас Компаніченко став героєм документальної стрічки, знятої та перекладеної кількома іноземними мовами (англійською, іспанською та арабською) у межах масштабного проєкту «Культура vs війна», що створює асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні – дивись українське!» за підтримки Європейського Союзу European Union in Ukraine і меценатів.
Наприкінці весни лідер гурту «Хорея Козацька» виступав у Стокгольмі, зокрема, в Королівській музичній академії. Потім долучився до події у Страсбурзі, подія відбулася в Раді Європи. У липні в межах фестивалю української культури «Зв’язки. Європейська душа України» виступав у Римі.
Тоді італійському Музею музичних інструментів (il Museo degli Strumenti Musicali) подарували старосвітську бандуру, вироблену майстром Київського кобзарського об’єднання Русалімом Костиною, який приєднався до лав оборонців України, та Юрієм Кочержинським.
ГЕРОЇЧНА ЕПІКА ЄДНАЄ СТОРІЧЧЯ, ПОКОЛІННЯ ТА ВСІ РЕГІОНИ УКРАЇНИ
Кобзарі на території Національнного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили».
Десятки кобзарських подій протягом року відбулися в Україні. Члени Київського об’єднання, наприклад, зустрілися з піхотинцями 122 окремого батальйону 113 бригади Територіальної оборони ЗСУ. А буквально днями на території меморіального комплексу Биківнянські могили, що на околиці столиці, взяли участь у вшануванні пам’яті жертв політичних репресій, розстрілів і сталінських масових поховань у ХХ столітті.
Заступниця генерального директора Національнного історико-меморіального заповідника «Биківнянські могили» Тетяна Шептицька розповідає, що до суботнього вшанування хтось із кобзарів приходив до них окремо, наприклад, із Хором Леопольда Ященка, раз виступав Тарас Компаніченко. Проте гуртом – семеро кобзарів – за останні десять років були вперше.
Кобзарі стали учасниками Bouquet Kyiv Stage у Національному заповіднику «Софія Київська».
Уперше наприкінці літа три Кобзарські об’єднання взяли участь у фестивалі високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage на території Національного заповідника «Софія Київська». Виступав Тарас Дороцький зі Львова разом із сином Яромиром. Харків представляв Дмитро Радченко. А на завершення фестивалю зібралися цехмайстер Микола Товкайло, члени Олесь Санін, Віталій Кобзар, майстри народних музичних струментів Юрій Кочержинський і Ждан Безвербний.
З великої культурно-освітньої мандрівки півднем, центром і сходом України нещодавно повернувся Віталій Кобзар. Жива кобзарсько-лірницька традиція лунала в книгозбірнях, укриттях, палацах культури і зазвичай – просто на вулиці: у Легедзиному та Умані на Черкащині, у Кропивницькому, у містечках Новий Буг та Баштанка на Миколаївщині, у Підгородньому на Січеславщині та прифронтовому Павлограді.
Віталій Кобзар.
«Ці регіони, які були дуже зрусифіковані, потребують більш прискіпливого вивчення і більшого розмаху просвітницької роботи. Там люди спраглі до нашої етнічної культури, – коментує член Київського кобзарського об’єднання Віталій Кобзар, родом із Запоріжжя. – Після кожної зустрічі у людей залишається дуже багато приємних вражень і нових знань. Запрошують приїздити знову. Ми плануємо нові поїздки».
Кобзар Дмитро Радченко виступає в укритті.
Кобзарські об’єднання за сприяння партнерів також організовували події в Одесі, Запоріжжі, Дніпрі, Харкові, Полтаві, Чернігові, Вінниці, Миколаєві, Тернополі, Львові, Рівному, у Київській, Житомирській та Хмельницькій областях. Цього року кобзарі нарешті повернулися на територію Києво-Печерської лаври, де тривалий час правила встановлювали представники Московського патріархату.
Коли складаються обставини, долучається до заходів кобзар-захисник Василь Жованик, оскільки останнім часом служить у Дніпрі. На кілька годин улітку, коли виконував службові завдання на Київщині, вдалося вирватися в Ірпінь на вшанування панмайстра Кобзарського об’єднання Миколи Будника (1953–2001). В Одесі, де раніше проходив строкову службу, на фестивалі «Чорноморський степ», виконував пісні про руйнування Січі та про битву під Конотопом.
Кобзарський виступ для українських захисників.
Бандура з Василем Жоваником постійно, як і зброя. Час від часу він виступає перед побратимами військової частини, в якій служить.
Захисник розповідає: «Виконую історичні пісні, героїчну епіку, що оповідають про події, які були 300 і 500 років тому. Проте вони актуальні, бо показують боротьбу за незалежність України, яка триває зараз, але іншими технічними засобами. Суть одна і та сама: про героїзм, відданість Батьківщині та ідеалам, за котрі боремося, як тоді, так і тепер».
Валентина Самченко, м. Київ
Фото надані асоціацією «Дивись українське!» та з fb-сторінки порталу про кобзарські традиції «Дума»
Культура ЮНЕСКО Кобзар