Світлана Ройз поділилася з Укрінформом практиками та рекомендаціями, які можуть допомогти дітям саме зараз.
Аби діти могли якомога безпечніше для своєї психіки пройти через суворі реалії сьогодення – повітряні тривоги, загрози ракетних ударів, регулярне перебування в укриттях та загальний стрес від війни, що охопив усе суспільство – дитяча психологиня Світлана Ройз зібрала методики, ігри та поради, які допоможуть їм впоратися із ситуацією. Звісно, за підтримки дорослих, чия близькість та турбота є ще більш значущою для малюків у цей час.
«Ми всі зараз шукаємо певні опори – те, що допоможе нам вкорінитися в житті, надасть сил, допоможе впоратися зі втомою та часом зневірою. Можливо, такими опорами є наша близькість з дитиною та наша надія. Те, що так притаманне людям», – зазначила вона в коментарі нашому агентству.
Отже, найважливіше, що зараз необхідне усім українцям, як дорослим, так і дітям, особливо під час та в перші хвилини ворожої атаки:
- Відчуття єднання. Наша присутність та близький контакт. І всі наші слова та почуття, що передають одне: «Я з тобою, ми разом, наша ППО неймовірно нас захищає».
- Якнайшвидше відновлення «рутини» – звичного порядку дня, з акцентом на простих потребах.
- Нормалізація станів: загальмованість, збудженість, дратівливість, надмірна балакучість чи навпаки мовчазність, пригніченість – все це є нормальним станом після пережитого. Ми говоримо з дітьми, підкреслюючи, що було справді страшно, але ми разом це подолали.
- Тіло. Все, що ми зможемо зробити для тіла близької людини, дитини – це повернути відчуття власних меж (обіймами, дотиками, закутуванням у ковдру), ігри, що допомагають розтягнути м’язи, пропонування води та теплої їжі, ігри, що стимулюють рухову активність. Корисно надати можливість «висловитися» через спів, наприклад.
- Важливими є ранкові тілесні ігри. Вони корисні будь-коли – і дітям, і дорослим, – говорить психологиня, – але вранці саме зараз вони просто необхідні. Адже від нашої «тілесності» залежатиме, як ми впораємося з емоційним навантаженням та травмами, спричиненими ворожою атакою.
«Діти спираються на тілесні відчуття, тому обійми – якщо вони комфортні для дитини – дарують відчуття безпеки», – пояснює психологиня. Тому, якщо ви помічаєте, що ваша дитина тривожиться, напружена чи нервує через тривале перебування в укритті, спробуйте з нею кілька простих вправ, запропонованих Світланою Ройз у рамках проєкту ЮНІСЕФ «Гратись і не боятись».
- Встановлюємо контакт з дитиною – гра «Інопланетянин». Уявіть, що ви інопланетяни, які вперше опинилися на Землі й не знають, як вітатися. Тому ви зустрічаєтеся та вітаєтеся, торкаючись ліктями, колінами, плечима, мізинцями, і лише наприкінці – беретеся за руки.
- Гра «Веселі тваринки» допоможе повернути відчуття заземлення, усвідомити межі власного тіла та заспокоїтися. Запропонуйте дитині постукати себе по грудях, як мавпеня, пострибати, як зайчик, струсити краплі води, як песик. Така гра особливо зручно проводиться під пісню «Я і Ти», яку співачка Світлана Тарабарова та психологиня Світлана Ройз створили спеціально для ЮНІСЕФ.
- Для ігор можна використовувати будь-які предмети, що є під рукою, навіть в укритті. Наприклад, кольорову шкарпетку, одягнену на руку, можна використати для зображення персонажа. Також ви можете запитувати у дітей про їхні відчуття, загадувати загадки, проводити лічилки, вчити пісні, танцювати.
- Використовуйте уяву для керування емоціями та розслаблення.
Попросіть дитину уявити, що на її руці сидить кошеня чи пташеня. Запропонуйте їй другою рукою ніжно погладити цю уявну, дуже маленьку й тендітну істоту. Коли ви помітите, що рухи дитини стали більш розслабленими, запропонуйте їй погладити себе по голові та плечах так само ніжно, як вона гладила уявну тваринку.
- Використовуйте дихальні вправи для подолання напруження.
Запропонуйте дітям уявити, що хтось із них – це вітер, а хтось – пір’їнка. Вітер дме на пір’їнку, і вона кружляє, а потім діти міняються ролями. Залежно від сили видиху має змінюватися інтенсивність «кружляння». Це допоможе повернути відчуття значущості оточення та контролю, активно видихнути та звільнитися від напруження.
Важливо пам’ятати, що зараз діти та дорослі навряд чи зможуть грати в ігри чи виконувати вправи із заплющеними очима – поки що ми можемо контролювати всі процеси.
Світлана Ройз, дитяча психологиня
Світлана Ройз запропонувала кілька простих ігор для зняття стресу у дітей:
- «Доброго ранку» – промовляємо по-різному: «Добрий ранок, носику! Добрий ранок, щічки! Добрий ранок, вушка! Добрий ранок, шийко! Добрий ранок, плечики!» – торкаючись різних частин тіла (можливо, цілуючи). Пройтися так по всьому тілу.
- Ліпка. Це – розминання тіла, наче тіста чи пластиліну.
- Колобок. Спочатку «засипаємо» борошна – легкими рухами проходимося по всьому тілу, потім, «наливаємо» води. Рухами, що гладять, формуємо тісто, а потім ліпимо колобок – дитина сидить, обійнявши себе руками. А ми обіймаємо її за спинку. Розкриваємо руки – колобок «випікся».
- Поцілунки. «Квадратні», «трикутні», «овальні» – цілувати лобик чи щічку багатьма поцілунками так, щоб їх послідовність утворювала певну форму.
- Малювання. На животику чи спинці малювати пальцем різні літери чи прості форми, а дитина має вгадати, що це.
- Будиночок. Ти – будиночок, у тебе є підлога (ніжки), стіни (проходимо по всьому тілу дотиками), дах (голова). Ти в будиночку (можна покласти руку на серце).
- Люлечка. Сісти за дитиною, обіймаючи її за спинку, можна погойдатися.
- Обійми. Обійми мене міцніше, ніж я.
- Кенгуру. Дитина сідає животиком до нашого живота і міцно обіймає.
- Килимок. Простукати себе, все тіло, наче килимок.
- Орангутан. Стукати себе по грудній клітці, вигукуючи «ЯЯЯЯЯ», мов мавпа.
- Сніговик. «Ліпимо» зі дитини сніговика. Просимо напружити всі м’язи, наче він змерз. А потім «гріємо сонечком» – з’являється сонечко, і сніговик тане. Дитина розслабляється.
- Очищення. Сонечко чи вода проходить (з нашими дотиками) по тілу зверху донизу – і змиває, очищує все, що викликає напруження, страх, заважає.
- Можна робити масаж за віршиком: «Рейки, рейки, шпали, шпали…»
«Якщо дитина перебуває у стані стресу, торкаємося лише тих частин тіла, що закриті одягом. Наші дотики – не поверхневі, не лоскочуть, а трохи розминають. Дитина може просити повторювати якусь гру багато разів – це означає, що ця гра для неї є найтерапевтичнішою», – ділиться Світлана Ройз.
Діти, які ростуть під час війни, залишаються дітьми. І ми – дорослі – повинні зробити все можливе, щоб війна не позбавила їх можливості сміятися та гратися. Демонструйте їм свою любов та підтримку кожної миті – нехай сяють усмішки на обличчях українських діток!
Любов Базів. Київ
Фотографії взято з ФБ Світлани Ройз